Читати книгу - "Душа між світами , Marina K"

Це був теплий суботній ранок наприкінці вересня. Сонце ніжно освітлювало кімнату Таї, пробиваючись крізь напівпрозорі фіранки. Вона повільно прокинулася, відчувши легкий подих вітру, що залетів через прочинене вікно. У кімнаті стояв аромат яблук і кориці, які мама залишила на столі ввечері.

Тая посиділа кілька хвилин у ліжку, роздумуючи, як провести цей день. Її план був простим: малювати, готувати щось смачне, провести час із котом і насолоджуватися теплом осені.

Вона встала, обережно підвелася до вікна і вдихнула свіже повітря. На подвір’ї виднілася стара вишня, а далі — річка, що виблискувала на сонці.

Сніданок був швидким: тост із медом і чашка чаю. Вона дістала свій мольберт, фарби й полотно, вирішивши піти до річки, щоб намалювати краєвид.

Крокуючи садом, вона відчувала, як м’яка трава торкалася її босих ніг. Кіт Мурчик, її постійний супутник, весело біг за нею, намагаючись впіймати листя, яке кружляло у повітрі.

Біля річки все було спокійно. Лише звук води, що ніжно лоскотала берег, і спів птахів заповнювали тишу. Тая розклала свої речі, поставила полотно і взяла до рук пензля. Її улюблені фарби — відтінки блакитного, зеленого й теплого жовтого — знайшли своє місце на палітрі.

Вона почала малювати, повільно й уважно додаючи деталі. Кожен мазок був продуманим: м’які хвилі річки, золотаві відблиски сонця на воді, дерева, що стояли на іншому березі.

Мурчик сидів поруч, спостерігаючи за її рухами, а час від часу підбігав до її фарб, залишаючи за собою маленькі кольорові сліди на траві.

Після кількох годин малювання Тая відчула голод. Вона повернулася додому, несучи із собою мольберт і натхнення.

На кухні вона вирішила спекти кекси. Це був її улюблений рецепт: шоколадні з горіхами і шматочками вишні. Вона акуратно зібрала всі інгредієнти: борошно, какао, яйця, молоко й трішки кориці для аромату.

Поки вона замішувала тісто, Мурчик крутився біля її ніг, сподіваючись отримати щось смачне.

— Мурчику, тобі шоколад не можна, — засміялася вона, дивлячись на свого улюбленця.

Духовка розігрівалася, а Тая тим часом розкладала тісто у формочки. Кухню заповнив аромат свіжої випічки, що поступово поширився по всьому будинку.

Поки кекси пеклися, вона вийшла у сад, де на дереві вже чекали черешні.

Сад Таї був її улюбленим місцем, особливо старий черешневий гай у дальньому кутку подвір’я. Дерева росли тут десятки років, їхні гілки створювали справжню природну арку.

Вона підійшла до одного з дерев, відчувши легкий запах черешень, що залишалися на гілках. Деякі ягоди вже осипалися на землю, утворюючи червоний килим, який виглядав як казковий.

— Тепер ви мої, — прошепотіла вона, простягаючи руку до гілки.

Вона принесла із собою маленький плетений кошик, який колись зробила її бабуся. Дістаючи ягоди, вона намагалася дотягнутися до найвищих і найсолодших, але це було нелегко.

— Мурчику, ну чому ти не допомагаєш? — усміхнулася вона, подивившись на кота, що ліниво розлігся біля дерева.

В той момент, коли вона вже майже дотяглася до однієї з гілок, під її ногами щось хруснуло. Вона захиталася і мало не впала, але сильна рука несподівано підтримала її.

— Обережно, — промовив незнайомий голос.

Тая швидко повернулася й побачила хлопця. Він був трохи старший за неї, з чорним, ледь розкуйовдженим волоссям і яскраво-блакитними очима, які, здавалося, дивилися прямо в душу..

— Ти хто? — спитала вона, відступивши на крок.

— Я Макс, живу у будинку поруч, — відповів він, посміхаючись.

Його голос був глибоким, але водночас лагідним. Він уважно подивився на неї, ніби щось шукав у її обличчі.

— Я тебе тут раніше не бачила, — сказала Тая.

— Я нещодавно переїхав із сім’єю. Досліджую околиці. А ти? Часто збираєш черешні?

Тая засміялася.

— Мабуть, частіше, ніж треба. Але це найкраще місце для спокою.

Макс уважно подивився на дерево, потім піднявся на нижню гілку.

— Допомогти тобі дістати ті, що вище? — запитав він, зручніше вмощуючись на гілці.

— Ти що, лазиш по деревах? — здивувалася вона.

— Це одна з моїх суперсил, — посміхнувся Макс.

Він легко дістався до найвищих ягід і кинув кілька їй до кошика.

— Тримай. Але якщо впустиш — не звинувачуй мене.

Тая засміялася ще голосніше.

— А що ти робиш тут одна? У тебе немає друзів?

Це питання застало її зненацька. Вона трохи ніяково відвела погляд.

— Ну… є кілька. Але мені тут краще самій. Люблю природу, малюю, — відповіла вона.

— Ти художниця? — запитав Макс із щирим інтересом.

— Не зовсім. Просто люблю це.

— Мені здається, ти приховуєш багато цікавого, — сказав він, зістрибнувши з дерева. — Може, колись покажеш свої малюнки?

Тая спалахнула від його слів.

— Побачимо, — ухильно відповіла вона.

Коли черешні були зібрані, вони повернулися до її дому. Тая трохи вагалася, але все ж запросила Макса на чай.

— У мене щойно спеклися кекси, — сказала вона, показуючи на кухню..

— Слухай, якщо ти ще й печеш, то, здається, я знайшов ідеального друга, — пожартував він.

На кухні пахло шоколадом і корицею. Макс допомагав їй розкладати кекси на тарілки, і навіть Мурчик підозріло спостерігав за незнайомцем.

— Твій кіт здається дуже серйозним, — сказав Макс, простягаючи руку до Мурчика.

— Він просто ревнує. Зазвичай, це я приділяю йому всю увагу, — посміхнулася Тая.

Вони сіли на веранді, де можна було бачити сад і річку. Сонце вже опускалося, створюючи золотисте світло.

— Чому ти називаєш себе «другом поза душею»? — несподівано спитала вона, згадавши, що про нього казали сусіди.

Макс трохи задумався.

— Знаєш, я ніколи не намагаюся бути надто близьким із людьми. Але іноді здається, що мені легше чути чужі секрети, ніж ділитися своїми.

— Це звучить трохи сумно, — сказала вона, поглядаючи на нього..

— Можливо. Але це означає, що ти можеш довіритися мені.

Тая замислилася. Вона завжди була обережною зі своїми почуттями, але Макс здавався їй таким простим і водночас загадковим.