Читати книгу - "Spotlight, Night Rain"

Ніколь Назарівна Лівіцька. Як багато і водночас мало вкладено в цих трьох словах.

   Вперше я її побачив біля університету, коли приїхав на співбесіду стосовно посади викладача історії української літератури та сучасної української літератури. Перша дисципліна була у третього курсу, друга - в першого. В мене був важливий телефонний дзвінок і я вийшов на двір. Серед сили силенної студентів я звернув увагу на дівчину із фіолетовим волоссям. Вона була в колі друзів і вела діалог зі світловолосим парубком, з яким відкрито і заливисто сміялася. Про що був мій тодішній телефонний дзвінок я так і не згадав. Але запам'ятав її. Можливо частково колір її волосся і послугував тим, що я звернув увагу на неї. Але саме її характер став тією причиною, чому в подальшому я звертав увагу лише на неї. Хоч звісно старався цього і не показувати. Та на парах саме з нею я вів довгі діалоги, часто відхиляючись від тем, тому що мені було неймовірно приємно і цікаво спілкуватися з Ніколь. Навіть в групі студенти вже завчасно знали - якщо відповідає Ніколь, то це на всю пару, а отже можна розслабитися і не готуватися.

   Я так сильно хотів побути хоча б кілька хвилин з нею наодинці, що вигадав найдурніше, що може бути - почав занижувати їй оцінки, у сподіванні, що після пар вона підійде і попросить пояснення. Але вона не підходила. Ніколи. Зате весь час навколо мене крутилися набридливими дзигами студентки, які не соромилися натякати на спілкування поза університетом. Я спочатку їм ввічливо відмовляв, але робити це ставало дедалі складніше.

   І ось в той, богом даний, день за моїми плечами вже було 2 розбирання ситуацій, в яких студентки посміли зводити на мене наклепи, нібито я їх домагався, де в доказ було представлено фото, зроблене вмілим фотошопом. І ця студентка наважилася шантажувати мене тим, що якщо я не буду з нею зустрічатися, то вона все розповість ректору. Звісно, я їм всім розсміявся в обличчя. Та не забув згадати правоохоронні органи, до яких уже особисто я можу подати заяву за наклепи та переслідування. Словом, дівчата, наче заспокоїлися, але нерви мені знатно попсували. І день пішов шкереберть. А потім вона. Чекала прямісінько біля машини. Вся така тендітна і сяюча у світлі вечірнього сонця. Її волосся тріпотло від легенького вітерцю і з закритими очима вона виглядала навдивовижу неймовірно привабливою та умиротвореною. Я не мав жодних сил, не бажав показувати себе з поганого боку і не хотів зайвий раз казати грубе слово, але вийшло все з точністю до навпаки. Коли вона обмовилася про те, що звернеться до ректора, то в мене навіть думки ні про що інше не виникло, як про те, що мене знову шантажують. І не хтось інший, а саме вона - цей безневинний янгол! І я мене зірвало гальма. Далі все відбувалося, наче в тумані рівно до тієї миті, коли дівчина зблідла і почала задихатися. Після цього все, що я чітко пам'ятаю - її перелякані оленячі очі і тремтячі руки. А в мене єдине бажання - захистити.

   І лише, коли це беззахисне створіння заспокоїлося, я нарешті дізнався, що вона від мене хотіла насправді. І я би істерично розсміявся з цього всього, але потрібно було себе контролювати, щоб не налякати дівчину ще більше. І найліпшим заспокійливим засобом виявилися її зелені очі навпроти мене і щиросердна усмішка, яка була призначена лише мені.

   Доставивши Ніколь до гуртожитка, я повертався до порожнього будинку і мав достеменно обдумати варіанти розвитку ситуації. Я вірив Ніколь і знав, що вона нікому нічого не скаже стосовно студенток та їх аморальних вчинків. Але інша проблема набула більшого маштабу. Після нашого спілкування поза межами навчального закладу, в інтимнішій атмосфері, я лиш ще більше став відчувати до цієї дівчини той невидимий потяг, незрозуміле бажання бути поруч, захищати, не давати її в образу нікому(особливо мені) та просто нестерпну жагу бачити її посмішку щодня! Щоб усмішка осяювала її обличчя, коли я був поруч. Щоб вона тим своїм особливим поглядом дивилася лише на мене.

   Легше не стало, стало тяжче. Після цього аналізу ситуації, я зрозумів, що тепер кожен день на роботі даватиметься мені складно, бо я постійно шукатиму її обличчя в натовпі. Але ще гірше буде мені на парах в її групі. Буде водночас і радісно, і гірко від того, що вона так близько, але і неймовірно далеко. І буде боляче. Буде неодмінно боляче.