Читати книгу - ""Між рядками поглядів", Love"

Наступного дня в університеті щось було інакше. Можливо, це погляд Аліни, трохи пряміший, або крок — на півтону впевненіший. Вона не ховалася, як раніше. Не уникала очей. Вона йшла коридором, стискаючи плечима свій рюкзак, але з новим відчуттям — “я маю право бути тут”.

Проте світ не змінився одразу.

— О, дивіться, хто вирішив показатись без свого балахона! — пролунав знайомий голос Каміли.

Аліна зупинилася. Серце закалатало. Її не цькували відкрито раніше, тільки шепотіли за спиною. Та цього разу Каміла стояла просто перед нею, усміхаючись тим фальшивим блиском, якого було важко витримати.

— Може, ти вирішила стати частиною "нормальних"? — додала та знизанням плечей. — Але це не працює так, мишко. Не намагайся.

Аліна хотіла втекти. Її тіло майже підкорилося — майже. Але раптом хтось поруч ступив уперед.

— Хіба не тобі б пасувало більше поваги, Каміло? — спокійний, але чіткий голос. Данило.

Каміла здригнулася. Її усмішка зів’яла, а навколо запала тиша.

— Я сказав щось не так? — додав він.

— Ти її захищаєш? — вишипіла Каміла. — Це ж просто Аліна.

— Вона — набагато більше, ніж ти колись зможеш зрозуміти.

У ту мить Аліна не повірила. У неї не вкладалося: він стоїть поруч. Говорить за неї. Бачить її.

Коли все закінчилося, і Каміла пішла, обурена і принижена, Данило повернувся до Аліни:

— Ти заслуговуєш на більше, ніж тиша. Не мовчи більше.

І вона не мовчала. Вперше — вона сказала:

— Дякую. Але я навчусь говорити й сама.

---