Читати книгу - "Ліка та Поліна, Moon Grey"

-  Якого дідька ти тут робиш? Божечки, а то на шо ти схожа? – Воно полапало себе по грудній клітці, пробігло пальцями по дбайливо зашитім рубцю від скальпеля. – Грьобане стерво! Ну що ти накоїла! Я ж просило! – Тіло скривилось в судомах плачу.

Але за ті роки, що Душа ховала тугу, печаль та ще купу емоцій в глибині Тонких Тіл, під рубцем з’явився ще й панцир і Фізичне Тіло подригалось-подригалось, не витисло й сльозинки та натомість з’єднання панциру та рубця стало негерметичним і звідти просочилась депресивна енергія, яка  проторила шлях для не такої вже й важкої, але добіса липкої маси емоції смутку.

Тіло потіпалось для годиться ще якийсь час, шепочучи лайку на адресу Душі, а далі, махнувши рукою на спроби звільнитись від смутку, що виліз на плечі по дорозі, яку вже широко проторила депресія, підібгало Душу, загорнуло її в залишки пошматаних Тонких Тіл на рівні грудей і хотіло рушати далі по колії свого життя.

Марево вибухової хвилі хитнуло увесь тонкий світ довкола. Минули довгі хвилини, поки ФТ оговталось.

-  Що це? – ФТ спромоглось лиш чхнути, але не завелось.

-  Бензин скінчився. – Душа млявими іскринками енергії  штопала своє місце, де вона зараз перебувала.

Вона потроху відрізала свої частинки від отого місця з минулого. Шва з’єднання не було видно.

Місце минулої події та Душа енергетично міцно вросли одне в одного.

-  Який бензин, ми вічні. – Крекнуло ФТ десь на рівні клітин ДНК всих 2 млн предків.

-  Ти тільки свій маршрут знаєш, еге ж? – Душа зітхнула і ущипнула черговий крайчик ТТ, щоб зачепити його та проткнути голкою гормону з ниткою емоції і зшити з власним відірваним краєм від старого місця події.

-  Та боляче! Що ти штрикаєш! – ФТ ляснуло себе по грудині. Смуток стиснув серце.

Зараз же, наче струни, енергетичні нитки смутку потяглись відусюди всередину до ФТ.

-  Е! Е! Е-еееее-ей! ААААааааА!!!!! – Зарепетувало ФТ і затрусилось, намагаючись скинути з себе всі оті драглі, які зараз котились не просто хвилями, а стрімко вляпувались в довколишній простір ТТ. – Забери це від мене! Хєрова душа, як ти мене підставила! Накуку ти оце сюди вивалила все?!

Душа, в якої очі від страху побаченого, зіскочили десь отуди на самий зад, сліпо мацала пальцями довкола і штрикала голкою гормонів, яку не випустила з рук, а стисла ще міцніше.

-  АЙ! ОЙ! Та шоб тобі!!! – ФТ вигиналось та намагалось при цьому втримати рівновагу. – Кинь це! Кинь, больно ж!

-  Вибач, вибач, - Душа сховала голку в долоню і та штрикнула її розпеченим вістрям.

Запахло бузком та конваліями.

-  Ти відчуваєш цей аромат? – ФТ на мить заспокоїлось, далі знову тривожно сіпнулось, але аромат став ще сильніший.

Душа стискала кулаки все сильніше і голки гормонів все більше і більше ятрили її і з отих дірочок виходив п’янкий аромат наповнення Душі. Божественний нектар, амброзія. Те, що зціляло ФТ. Воно заспокоювалось.

-  То що це було? Нам же пора йти, а ми отут застрягли.

-  Так, застрягли. Але ця зупинка ніяк не вплине на нас погано. – Заспокоїла Душа ФТ.

Холодець ТТ Землі на цім місці вже був майже стабільний, імла горнулась клубками по якихось коридорах світів енергіями вибуху та перемішувалась з вивільненими із Фізичних тіл Душами будівлі, людей, кожної іграшки, звірка чи предмету, які потрапили в епіцентр.

-  Треба перечекати? – ФТ обережно потицяло в простір пальцем.

-  Треба. Це була бомба. Вона минула нас.

-  Мені всеодно страшно.

-  Авжеж. – Душа вже не колола себе. Вона знову продовжила ставити латку обмощуючи нове місце в ФТ. Адже така програма Душі. – То ти без мене жило?

-  Получається, що без тебе. – ФТ піджало губи і спантеличено дивилось вдалину туману. – Як думаєш, там пекло?

-  Думаю, що так. Це недалеко від нас та Місця Сили. Вони намагаються його знищити. І охоронні енергії були сильними, тому так, там пекло. Поки все вляжеться- пройде час.

-  Будуть дні жалоби?

-  Звісно будуть.- Буденно витисла з себе слова Душа.  

-  Та то я так. Знаю. Які періоди? 6 місяців?

-  Так. Чекатимемо нового. Але я хочу знати, як ти жило ці роки без мене?

-  Як як. Ну отак. – ФТ відвернулось від вікна, вляглось на ліжко. Тицьнуло пальцем в пульт і штора плавно почала затуляти світ від кімнати. – Я не знало, що ти мене покидала.

-  А Дух не сказав?

-  Ні. Він дбав про мене, получається. Але не сказав. Ти ж знаєш, він і зараз чує та мовчатиме.

-  Авжеж. – Душа сіпнула останній шматок з минулого і поляпала по зшитому. – Ну, наче нічо так, пасує.

-  Паа-ха-ха-сує, - загиготіло десь з кутка кімнати.

Кіт насторожився. Звузив очі та заглянув у вічі комусь, хто там гиготів. Однак не змінив позу в кріслі і знову закрив очі.

-  О, ця тут як тут.

-  А де ж мені бути. Я скрізь, де зміни. «Осьмий Дом», чи як там кажуть.

-  Та хто б сумнівався. – ФТ захитало ногами, натягуючи ковдру, далі підібгало їх та увімкнуло грілку. – Холод пре, йшла б ти геть, в мене ноги мерзнуть.

-  Ще чого. Мені тут добре. В тебе он кіт. Затишок. – Смерть розкинулась на іншому кріслі в кутку і простягнула руку до кота.

-  ШшшШШШ!!! – Не змінюючи позу кіт одначе враз прищулив вуха в оборонно-загрозливій позиції та зашипів туди, звідки повіяло холодом.

-  Ой, та не дуже й нада було. – Смерть клацнула кістками і загорнулась в мантію тонких енергій.- «Я ж тіко погрітись».

-  Так он іди, там тебе зігріють, - Душа кивнула головою в напрямку події. – Там же твоє місце.

-  А краще на …- Почало було ФТ.

-  Там вогко і брудно, - Смерть одними губами процідила слова, перебиваючи ФТ, - досить мене туди посилати, бо….. – Вона клацнула щелепою і хекнула роздратовано кудись вглиб свого єства. Там пробігли яскраві стрічки Закону Смерті, Обов’язки та Правила і та відмахнулась, бо вже дістало, та додала: - Ти ж не хочеш, щоб я отут панувала? Не хочеш. – Вона підвелась і нарочито дбайливо схилилась над ФТ, потягнулась кістьми і, потрусивши пальцями та розминаючи їх в роздумах торкнутись, та, однак, не насмілившись відвела кістки від плечей жінки. – Тому краще мовчи. Я й так там задовбалась серед тих смердючих боліт. Ти хоч знаєш, як тхнуть енергії заздрощів? Це шалений сморід. Шалений сморід!