Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

Сієна була зовсім іншою. Вона не нагадувала інших студенток. Її погляд був завжди спокійним, але в ньому була певна глибина, яка вражала. Вона була мовчазною, але з кожним її словом я відчувала, що вона пережила не одну бурю, і могла б бути дуже сильною, якщо б хотіла.

— Ти йдеш на заняття до Нолана? — запитала вона одного разу, сидячи поруч зі мною в бібліотеці, коли я намагалася завершити домашнє завдання.

Я підняла очі на неї і злегка кивнула. Вона посміхнулася, але це була посмішка, яка була одночасно співчутливою і загадковою.

— Ти знаєш, Ясемін, — продовжила Сієна, — цей чоловік змушує тебе думати, що ти можеш зрозуміти його, а насправді він завжди на крок попереду.

Я замислилася. Вона говорила правду. З кожним разом, коли я ставала ближче до Ректора, я відчувала, що він не дає мені чітких відповідей. Мої запитання ставали все більше заплутаними, а його реакції — все більш неочікуваними.

Тим часом, в академії з’явилися нові чутки. Кажуть, що на минулому тижні зник один із студентів, але ніхто не наважується розповісти подробиці. Ліа, як завжди, була першою, хто зізнався, що чув про це.

— Я чула, що той студент займався дослідженнями по забороненій магії, — сказала Ліа з роззявленим ротом, намагаючись тримати голос спокійним. — І тепер він зник. І це сталося після того, як він мав зустріч з Ноланом.

Я відчула, як холодок пробіг по спині. Заборонена магія… Ця тема була настільки заборонена і небезпечна, що навіть сама згадка про неї викликала тривогу серед студентів. І Нолан був не просто частиною цього світу. Він був його центром.

У той же вечір, після заняття, я вирушила до своєї кімнати, щоб обміркувати все, що сталося за останні кілька днів. Але саме тоді до мене підійшов Адріан. Його вигляд був серйозним, а очі — трохи заклопотаними.

— Ти знову думаєш про Нолана, Ясемін? — запитав він, і його голос звучав незвично тихо.

Я зітхнула, поглядаючи на нього. Мої думки справді були занурені в цього чоловіка. Його погляд, його мовчання, його загадковість… все це просто не давало мені спокою.

— Як ти це знаєш? — запитала я, намагаючись приховати власну розгубленість.

— Тому що я бачу це в твоїх очах, — відповів він, присівши на край мого ліжка. — Я сам колись пережив це. Можливо, тому я й допомагаю тобі. Це небезпечно, Ясемін. Ти повинна бути обережною.

— Що ти маєш на увазі? — мої очі зустрілися з його, і я помітила, як серйозно він ставився до цього питання.

Адріан мовчав кілька секунд, немов обмірковуючи свої слова. Нарешті він тихо сказав:

— Не всі в академії хочуть тобі добра. І, повір мені, Нолан — це не просто загадка. Він — частина чогось великого і дуже небезпечного. Якщо ти хочеш йти за ним, то будь готова до всього, що тебе чекає.

Його слова залишили мене в роздумах. Я знала, що моя дорога до Ректора не буде легкою. Але зараз я вже не могла зупинитися. Я почувала, що щось дуже важливе чекає на мене, і це щось пов’язано з ним.

Як би я не намагалася відвернути погляд, він все одно тягнув мене. Магія, сила, втрачені душі — усе це ставало частиною моїх мрій і кошмарів.

Наступного дня я мала знову зустрітися з Ноланом. Але тепер я не боялася цього, я була готова. 

— Ти впевнена, що хочеш туди йти одна? — Ліа поглянула на мене з тим виразом обличчя, який був десь посередині між панікою і заздрістю.

— Це просто індивідуальна консультація, нічого особливого, — відповіла я, засовуючи книжки до сумки. Моє серце, звісно, не погоджувалось із цим твердженням. Воно билося швидше, ніж зазвичай.

— Нолан не робить нічого «просто так», — буркнув Адріан із-за свого підручника з магії Відлунь. — Він ніколи нікого не кличе індивідуально без причини.

— Можливо, я просто погано написала завдання, — знизала плечима я, хоча сама чудово знала, що завдання було бездоганним.

Ліа склала руки на грудях:

— Або він нарешті помітив, яка ти гарненька. І вирішив…

— Ні! — перебила я її, почервонівши. — Він… він зовсім не такий. Він… холодний. І він викликає страх, а не… симпатію.

— Ага, страх, — посміхнулась вона криво. — Саме тому ти червонієш, коли його бачиш?

Дівчина почала сміятись, а потім спокійно додала: 

—Тобі немає чого соромитись, мені він теж подобався раніше. І я фантазувала про стосунки з ректором. 

Я закотила очі і вийшла з аудиторії, перш ніж почати відповідати. Всі вони можуть жартувати скільки завгодно. Але що б це не було, мені потрібно знати, чому Нолан викликав мене.

Кабінет ректора був зовсім не таким, як я очікувала. Я уявляла собі холодну кам’яну кімнату, завішену сувоями, з магічними артефактами в скляних шафах. Замість цього мене зустріло тепло вогню у каміні, запах старих книг і гіркого чаю. Темні дерев’яні полиці, старий килим, крісло з м’якою оббивкою… І він. Стояв біля вікна, спиною до мене, занурений у мовчання.

— Ви кликали мене, містере Нолане?

— Закрий двері.

Його голос був тихим, але резонанс від нього прокотився моєю шкірою, як грім.

Я зачинила двері і нерішуче підійшла ближче.

— Ви… Ви хотіли поговорити?

— Ти бачиш більше, ніж інші. Це… рідкісна якість, Ясемін, — він обернувся до мене. У його очах не було емоцій, але щось у погляді змушувало мене стояти рівно, як під арештом.

— Я не розумію, про що ви…

— Ти чула про зниклого студента, Аріеля Мора?

Моє серце стиснулося.

— Так… Але всі мовчать. Кажуть, він просто пішов. Вирішив змінити академію…

Нолан посміхнувся. Холодно. Без іскорки життя.

— Люди рідко йдуть з Аркануму добровільно. Особливо, коли вони наближаються до істини.

— До істини? — перепитала я, відчуваючи, як усередині мене зростає тривога.

— Аріель торкався магії, яку краще не чіпати. А тепер його немає. І я хочу, щоб ти трималася подалі від тем, які… не для студентів.

Його слова прозвучали як наказ. Але в моїх очах це був виклик. Я опустила погляд, намагаючись не видати, як сильно мене це зачепило.