Читати книгу - "Та, що не скорилась., Йо Томас"

— Так, ось перший шар. «De Lilitu. Fase Primus». — Белла відкрила файл. — Латина. Старий варіант. Починається з опису жінки, створеної одночасно з Адамом. Не з його ребра, а з тієї ж землі.

— Прямо як вона... рівна, а не нижча, — пробурмотіла Гражина. — Це вже підрив основ.

Віктор кивнув.
— І це лише перший шар. Якщо правда хоч наполовину така, якою її змальовують — нас чекає не просто справа, а зіткнення з самою конструкцією релігії.

У кімнаті настала тиша. На екрані пульсували рядки тексту, переклад яких Белла почала диктувати вголос. Справжнє полювання починалося — не за монстром, а за істинами, які приховувались століттями.

1. Григорі — впалі янголи

Команда знаходить окрему секцію архіву, присвячену "Григорі" — ангелам, яких Бог послав на землю спостерігати за людьми, але вони закохались у доньок людських і згрішили з ними. Від цих союзів народилися Нефіліми — гіганти, що пожирали людей, тварин і один одного.

У перекладі з арамейської, Белла читає:
«І побачили Вартан і Азазель, що дочки людські гарні, і спустились вони, і пізнали їх… І народились діти, що вогнем говорили і пили кров живу».

Це змушує команду задуматись: а може, частина з цих створінь ніколи не зникла?

2. Азазель — носій знань і бунту

Серед документів — скарги архангелів на Азазеля, який навчив людей виготовляти зброю, косметику, алхімію, магію та «писемність нечестиву». Саме через це його прокляли, скували в пустелі Дудаель і чекали на Суд.

Віктор зауважує:
«Усе, чим людина гордиться — вогонь, ремесло, краса — він дав їм це. Але ці знання були карою...»

Можливо, Азазель досі впливає на світ — через технології чи ідеї?

3. Легенда про Лалот — безіменну сестру Єви

У глибині архіву зберігався уривок пергаменту, що згадує Лалот — жінку, створену з тіні, що була одночасно з Євою, але «відкинута» Адамом через її безмежну хтивість.

Белла читає, майже шепочучи:
«Вона схилилась, відкрилась.Але її вигнали з саду, бо стала  ярмом, і вона пішла в пустелю, куди пішла Ліліт...»

Гражина стиха каже:
— Якщо Ліліт — гнів, то Лалот — розпуста. І таких жінок могло бути багато.

4. Сім Печатей Світанку

Окрема криптована секція відкриває легенду про сім печатей, що утримують «Справжній Світ» за межами раю. У ньому нібито жили первісні істоти, яких Бог не знищив, а просто "закрив за завісою часу".

— Віктор прокоментує:
«Це вже більше схоже на контроль… А не милосердя. Що як вони повернуться?»

5. Книга Ламеха — батька Ноя

У цьому розділі Ламех сумнівається у божественності свого сина — бо Ноїв вигляд був надто «ангельський». Виявляється, Ной міг бути нащадком впалих янголів, обраним саме тому.

Це змушує команду замислитися: можливо, вся людська історія — це результат злиття небесного і земного?

День на Буковині був свіжим, з гір повільно спадали тумани, наче дим з велетенських казанів. Барнхаус стояв на пагорбі, з якого відкривався краєвид на похмурі смерекові хащі — мов темні хребти сну.

Віктор сидів біля великого дерев’яного стола, на якому світилось декілька моніторів. Гражина потягувала каву, вдягнена в м’який светр і темні лосини. Белла ходила босоніж, в одній з його сорочок.

— Архів розпізнав голосовий запит, — кинув Віктор, — відкривається розділ “Книга Ламеха”.

На екрані з’явився фрагмент стародавнього пергаменту, його переклад ішов поруч. Голосовий синтезатор читав, але всі мовчки вчитувались:

«І побачив Ламех, що син його ясний лицем і очі його, мов зорі ранкові. І запитав він жону свою: “Хто насіяв його в лоно твоє? Бо не є він подібний до людей.”»

Гражина втягнула повітря, стиснувши пальцями чашку.

— Йому здалося, що Ной не людський… — прошепотіла вона.
— І далі, — Віктор прокрутив — «…І сказав мені Енох, що цей отрок — плід янгольського насіння, але буде спасінням світу, бо Бог поклав на нього своє знамення…»

Белла присіла поруч.

— Уявіть, що основа нашої “чистої лінії” — це гібрид. І все збудовано на цьому.

— Це змінює все, — промовила Гражина. — Навіть міфи.

Вони переглянулись. Ставало зрозуміло: архів Ватикану — не просто сховище забороненого. Це отруєна скринька Пандори. І щойно її привідкрили.

Гражина мовчки втупилась у рядки, які щойно розкривались перед нею на моніторі. Світло ранкового сонця ледь торкалося краю екрану, а навколо стояла глибока, напружена тиша.

— Є… — нарешті видихнула вона. — Розділ "Четвертий Рай".

Віктор нахилився ближче, Белла зупинилась у дверях, злегка змарніла, в руках — горнятко з остиглим чаєм.

На екрані світилися слова, перекладені стародавньою латиною, нижче — неофіційна розшифровка:

«І було місце, сховане за межами трьох знаних Райських садів. І в тому четвертому осередді зростала сила, не знана ані людям, ані херувимам. І правила там Та, Що Не Скорилась — перша із земних, рівна з богами.»

«У Четвертому Раю — не було покори. Там кожен мав свою волю, і пізнання не каралось. Там дерево істини росло поряд із деревом життя. І ті, хто куштував плодів його, не втрачали блаженства — бо були створені не для страху, а для сили.»

«Ім’я її було Ліліт, і з нею жили ті, кого Бог назвав "непокірними", але хто себе звав — вільними.»

— Вони не вигнані, — сказала Белла з подивом. — Їх не скинули. Вони самі пішли…

— І побудували власний світ, — Гражина повільно вела курсором униз. — Світ, де знання — це не гріх.

— А Ліліт не демон. Вона — альтернатива. Інша гілка еволюції душі, — додав Віктор, — не спокутування, а самовизначення.

На фоні монітора проступила ілюстрація: глибокий ліс, з прозорими плодами, які світилися зсередини. Серед дерев — постать жінки з крилами, темне волосся спадало на спину, а очі горіли, наче зорі перед сотворенням світу.