Читати книгу - "Чорнильна смерть"

Чорний Принц доручив своїм людям охороняти хутір день і ніч. Сьогодні серед них був і Ґекон. Коли вони показалися між дерев, він з похмурим обличчям вийшов з розваленого хліва. Ґекон, невисокий чолов’яга з кмітливими очима, ненастанно ворушився і саме завдяки цьому й дістав своє прізвисько. Одна з його приручених ворон сиділа в нього на плечі. Принц використовував птахів як посланців, і все-таки більшість їх крали щось на базарах для Ґекона. Мо завжди дивувався, скільки всякої всячини приносили вони у дзьобах.

Ґекон аж побілів, побачивши кров на їхньому одязі. Але цієї ночі спокій самотнього хутора вочевидь не порушували тіні Чорнильного світу.

Мо, підходячи до криниці, від утоми мало не зашпортувався об власні ноги, тож Принц підтримав його під руку, хоч і сам аж заточувався від виснаження.

— Сьогодні ми насилу встигли, — проказав він так тихо, немов боявся, що його голос, наче зрадливий гомін, сполохає тишу. — Якщо не будемо обережніші, в наступному селі нас уже чекатимуть солдати. За ту ціну, яку Змій призначив за твою голову, можна купити всю Омбру. Я навряд чи ще можу довіряти своїм людям, а тим часом у селах тебе вже навіть діти впізнають. Може, тобі треба пересидіти якийсь час тут?

Мо відігнав фей над криницею і опустив цебро.

— Дурниці. Тебе вони теж упізнають.

Вода в глибині поблискувала, немов там сховався на день місяць. «Наче криниця коло Мерлінової хижки, — подумав Мо, охолоджуючи обличчя прозорою водою й промиваючи поріз на передпліччі, котрийсь солдат таки зачепив його. — Бракує тільки Архімеда, що сів би мені зараз на плече, і Варта, що видибав би з лісу…»

— З чого ти смієшся? — Чорний Принц нахилився до криниці поряд з ним, а тим часом ведмідь, форкаючи, качався по мокрій від роси траві.

— З оповідання, яке колись читав. — Мо поставив для ведмедя відро з водою. — Я розповім тобі коли-небудь. Це добре оповідання, дарма що кінець сумний.

Принц похитав головою й витер втомлене обличчя.

— Ні, якщо кінець сумний, я не хочу його слухати.

Сонний хутір охороняв не тільки Ґекон. Мо засміявся, коли з напівзруйнованої клуні вибрався Батист. Батист не міг похвалитися надто великими успіхами в сутичках, але поміж усіх розбійників Мо найбільше любив його і Здорованя, тож і був найспокійніший, коли вирушав кудись на ніч, а хтось із них охороняв сон Рези й Меґі. Батист і досі виступав як блазень на ярмарках, дарма що його глядачі навряд чи мали зайву монетку, щоб заплатити йому.

— Сміх, зрештою, бодай трохи розвеселить їх, — казав Батист, коли Хапало глузував із нього за ту некорисливість. Своє побите віспою обличчя він часто ховав під масками, які сам і шив: усміхненими, заплаканими — залежно від того, яку йому заманеться начепити. Та коли підійшов до Мо коло криниці, то був без маски і простяг йому клунок із чорним убранням.

— Вітаю тебе, Сойко, — мовив він з тим самим низьким уклоном, яким вітав свою публіку. — Вибач, що твоє замовлення довелося виконувати трохи довше. В мене скінчилися нитки. В Омбрі це рідкісний товар, як і все інше, але, на щастя, Ґекон, — він уклонився в його бік, — послав одну зі своїх чорних пернатих подруг, щоб вона вкрала кілька котушок в одного крамаря, який завдяки нашому новому намісникові й досі багатенький.

— Чорний одяг? — Принц повів очима в бік Мо. — Навіщо?

— Одяг палітурника. Адже це й досі моє ремесло, невже ти забув? Крім того, чорне вночі — добре маскування. А тут… — Мо скинув замащену кров’ю сорочку, — мені, мабуть, краще все фарбувати в чорне. Бо інакше навряд чи можна вдягнути що-небудь ще раз.

Принц замислено дивився на Мо.

— Кажу тобі ще раз, навіть коли не хочеш слухати. Побудь тут кілька днів. Забудь про зовнішній світ, так само, як він забув про цей хутір.

Турбота на похмурому обличчі зворушила Мо, і якусь мить він майже відчував спокусу повернути клунок Батистові. Але тільки майже. Коли Принц пішов, Мо заховав сорочку і забруднені кров’ю штани в колишній пекарні, яку перебудував собі на майстерню, і переодягся в чорне. Вбрання бездоганно підійшло йому, і до хати він зайшов уже в ньому. Разом із ранком, що зазирав у вікна без шибок.

Меґі й Реза ще спали. Якась фея заблукала аж у кімнату Меґі. Кількома тихими словами Мо приманив її собі на руку.

— Ви тільки подивіться, — не раз казав Хапало, — навіть кляті феї люблять його голос. Тож я справді єдиний, кого він не зчарував.

Мо підніс фею до вікна й пустив її пурхати надворі. Потім натягнув ковдру Меґі на плечі, як і кожної ночі, коли в кімнаті вони були тільки вдвох, і задивився на її обличчя. Коли Меґі спала, то видавалася зовсім юною, а прокинувшись, немов дорослішала. Крізь сон вона прошепотіла якесь ім’я. Фарид. Чи людина стає вже дорослою, закохавшись уперше?

— Де ти був?

Мо обернувся й побачив Резу, що стояла в одвірку і протирала заспані очі.

— Спостерігав, як танцюють уранці феї. А ночі стають дедалі холодніші. Невдовзі вони навряд чи полишатимуть свої гнізда.

У цих словах, хай там як, не було ніякої брехні. А рукав чорної курточки був досить довгий, щоб приховати різану рану на передпліччі.

— Ходімо, інакше розбудимо нашу дорослу доньку. — Мо повів Резу до кімнати, де вони спали.

— Що це за вбрання?

— Професійний одяг палітурника. Батист мені пошив. Чорний, наче чорнило. Він личить мені, еге ж? Я просив його пошити що-небудь і тобі з Меґі. Скоро тобі знадобиться нове вбрання.

Мо поклав руку на Резин живіт. Ще годі було щось помітити. Там була ще одна дитина, принесена зі старого світу, але помічена тільки в цьому. Не минуло й тижня, як Реза розповіла йому про неї.

— Кого ти хочеш — сина чи доньку?

— Хіба це залежить від мого бажання? — запитав Мо у відповідь і спробував собі уявити, як воно — знову тримати в руці крихітні пальчики, такі крихітні, що навіть не здатні охопити його великий палець. Якраз вчасно — до того, як Меґі так подорослішає, що він навряд чи зможе й далі називати її дитиною.

— Мене нудить ще більше. Я поїду завтра до Роксани. Певне, вона порадить що-небудь.

— Певне, що так, — пригорнув Мо дружину.

Мирні дні. Криваві ночі.

Приписане срібло

Оскільки тішився він темними речами,

То за надійними віконницями днями

В просяклій вогкістю кімнаті голубій

Він свій улюблений роман читав собі.

Були там