Читати книгу - "Історик"

Одного весняного вечора, ще аспірантом, я працював у своїй кімнаті в університетській бібліотеці, сидів сам серед безлічі книг. Підвівши голову від роботи, я помітив, що хтось забув книгу, обкладинки якої я ніколи не бачив серед своїх підручників на полиці над моїм столом. На корінці цієї нової книги був зображений красивий маленький дракон, що здавався зеленим на побляклій шкіряній палітурці.

Я не пригадував, щоб бачив цю книгу тут чи ще десь, тому взяв її й став розглядати, ні про що не думаючи. М’яка палітурка, поблякла шкіра, сторінки усередині були досить старі. Книга сама розкрилася посередині. На розвороті я побачив малюнок дракона з розгорнутими крилами й довгим закрученим хвостом; чудовисько було розлютоване, кігті стирчали. У пазуристих лапах дракона був прапор із написаним на ньому готичними літерами одним словом: «DRAKULYA».

Я відразу впізнав це слово й подумав про роман Брема Стокера, якого тоді ще не читав, згадав походи в кіно в дитинстві, де Бел Лугоші нависав над білою шиєю якоїсь акторки. Але слово було написано по-стародавньому, та й книга була дуже давньою. До того ж я був студентом, якого надзвичайно цікавила історія Європи. Подивившись ще кілька хвилин на книгу, я згадав дещо. Слово походило з латинського «dragon», або «devil», — це було почесне звання Влада Тепеса («Проколюючого»), правителя князівства Валахія в Карпатах, який з неймовірною жорстокістю катував своїх підлеглих і військовополонених. Тоді я вивчав Амстердам, торгівлю сімнадцятого сторіччя, і не розумів, яким чином ця книга могла опинитися серед моїх підручників. Мабуть, вирішив я, хтось випадково залишив її там: наприклад, той, хто вивчав історію Центральної Європи або феодальну символіку.

Я перегорнув останні сторінки: коли цілий день сидиш за книгами, то кожна нова здається тобі другом і спокусою. На мій превеликий подив, усі ці старовинні, гарні аркуші кольору слонової кістки були зовсім чисті Не було навіть сторінки з назвою, і, звичайно ж, не подавалося жодної інформації про те, де й коли було надруковано книгу, жодних карт, форзаців або ілюстрацій. Не було там ані печатки університетської бібліотеки, ні картки, ні ярлика.

Я розглядав книгу ще кілька хвилин, потім поклав її на свій стіл і зійшов на перший поверх до каталогу. Я справді знайшов тематичну карту «Влад III (Тепес), Валахія, 1431–1476, див. Валахія, Трансільванія, Дракула». Я вирішив спочатку перевірити карту: виявилося, що Валахія й Трансільванія — це два давніх регіони сучасної Румунії. Трансільванія була схожа на більш гірський район, на південному заході вона межувала з Валахією. У книгосховищі я знайшов єдине у бібліотеці першоджерело на цю тему, невеликий дивний переклад англійською мовою якихось памфлетів про «Дракулу», датований 1890 роком. Оригінал памфлетів був надрукований у Нюрнберзі в 1470 й 1480 роках. Згадавши про Нюрнберг, я аж похолов: лише кілька років тому я ретельно вивчав суд над нацистськими лідерами. Я був занадто молодий, мені не вистачило одного року до призовного віку, щоб потрапити на війну, як вона закінчилася, і я стежив за наслідками з усією люттю людини, що запізнилась. На томику з памфлетами був фронтиспіс, грубе зображення людської голови й плечей, це був чоловік з товстою шиєю, напівзаплющеними темними очима, довгими вусами, на голові в нього був капелюх із пером. Зображення здавалось напрочуд живим, незважаючи на примітивну техніку виконання.

Я знав, що мені треба продовжувати працювати, але не зміг втриматися й прочитав початок одного з памфлетів. Це був список деяких жорстоких злочинів Дракули проти власного народу й також проти інших груп. Я можу переказати з пам’яті, про що там ішлося, але, напевно, не буду — занадто вже це жахливо. Я закрив маленький томик і повернувся до свого столика. Сімнадцяте сторіччя цілком поглинуло мою увагу майже до півночі. Дивну книгу я закрив і залишив на своєму столі, сподіваючись, що господар знайде її наступного дня, після чого пішов додому спати.

Уранці мені треба було йти на лекцію. Я був утомлений після недоспаної ночі, але коли закінчилися заняття, випив дві чашки кави й повернувся до дослідження. Старовинна книга все ще лежала на моєму столі, розкрита на тій сторінці, де був зображений цей великий страшний дракон. Після безсонної ночі й міцної кави я інакше подивився на цю справу. Як писали в старих романах, у мені щось здригнулось. Я знову поглянув на книгу, цього разу уважніше. Малюнок у центрі явно був гравюрою, можливо, середньовічний дизайн — чудовий зразок виробництва книг. Я подумав про те, що книга може бути коштовною в грошовому еквіваленті і, можливо, дорогою для якогось студента, бо стало очевидно, що книга не є власністю бібліотеки.

У тому настрої, у якому я перебував, мені не сподобалася ця книга. Я нетерпляче закрив її, беручись до роботи, і до пізнього вечора я писав про купецькі гільдії. Виходячи з бібліотеки, я зупинився біля приймального стола й передав книгу одному з бібліотекарів, який пообіцяв, що покладе її у відділ знахідок.

Наступного ранку о восьмій, коли я підійшов до свого місця, щоб ще попрацювати над розділом, на моєму столі знов лежала та сама книга, відкрита на тій самій єдиній і моторошній ілюстрації. Я був роздратований: можливо, бібліотекар не зрозумів мене. Я швидко поставив книгу на свою полицю, цілий день працював, не дозволяючи собі навіть подивитися на цю книгу. Пізно ввечері я мав зустрітися зі своїм науковим керівником. Збираючи свої записи, я забрав і цю дивну книгу. Це було більше схоже на імпульс, адже я не збирався брати її, але професорові Россі дуже подобалися історичні таємниці, і я подумав, що ця книга потішить його. Можливо, зі своїми широкими знаннями історії Європи він зможе визначити, звідки вона.

Зазвичай ми з Россі зустрічалися після його вечірніх лекцій, але я полюбляв заходити в аудиторію до закінчення лекції, щоб подивитися на нього в дії. У цьому семестрі він читав курс з історії Стародавнього Середземномор’я. Я потрапив на кінець декількох лекцій — кожна чудова й драматична, прикрашена його ораторським талантом. Я сів на задніх рядах саме тоді, коли Россі закінчував дискусію про те, як сер Артур Еванс відновлював мінойський палац на Криті. У залі було темно: побудована в готичному стилі аудиторія вміщувала п’ятсот студентів.