Читати книгу - "Захребетник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хазяїн ніколи не дозволив би собі панібратства.
То був клієнт.
Якоюсь мірою, висловлюючись мовою трубадурів, Джеймс дивився в дзеркало. Аматор «свинячих мечів» мав такий же зріст, як і він. Та й поставою був схожий: сухорлявий, гнучкий, рухливий. «Дзвіночок», жартував дідусь Ернест, коли бував у доброму гуморі.
Одягався клієнт не по-баданденському — скоріше за південно-анхуеською модою. Хубон на волосяній підкладці, схожий за формою на обладунок; широкі, цупко простьобані штани до колін. На плечі «мисливець», як подумки назвав його Джеймс, накинув короткий плащ. Убрання довершував капелюх із вузькими крисами.
Що ж до лиця, то дзеркало виявилося кривим.
Обличчя під капелюхом пасувало швидше бюргерові-броварникові, мало гармонуючи зі статурою завзятого дуеліста. Буркотливий рот, одутлі щоки. Набряки під очима. На скронях — скісні залисини; на потилиці волосся зібране в чепуристий пук — срібний, як перший із двох нових Джеймсових камзолів. Щоки в ряботинні— сліди віспи або нашкірної хвороби. Шрамик на лівій вилиці: зірка на сім променів. Під кущуватими бровами, сховавшись у нори очниць, блищали дві вишні — вологі, дуже темні.
А ще — орлиний ніс із нервовими ніздрями.
Перед тим, розмовляючи з хазяїном, «мисливець» стояв до Джеймса спиною. Хлопець не міг бачити його лиця. Хіба що мигцем, коли «мисливець» трохи повертав голову, вивчаючи вподобану зброю. Та все ж здавалося, що в нього було інше, більш підходяще обличчя.
А це йому припасували від випадкового чужинця, нашвидкуруч.
Ради забави.
«Що за дурні думки?!» — осмикнув себе Джеймс.
Справді, для випускника гомобестіарію Шестирукого Крі, чоловіка, однією з трьох бойових іпостасей якого був гнолль-песиголовець, він мислив занадто відстало. Якщо ти бачив людські обличчя в птахів, левів і козлів, або бичачу морду над потужними плечима богатиря, як в Іржека Чапи, найдобрішого борця-мінотавра, з яким довелося вихилити після занять чимало солодкого мускателю…
— Бажаєте спробувати?
У Джеймсових словах зачаївся виклик.
Хазяїн крамниці завбачливо зник, навіть не вагаючись. Нащо заважати шляхетним панам ділитися один з одним секретами майстерності? Мабуть, не вперше траплялися йому подібні випадки. Може, й мав од цього якусь вигоду.
Але недовірливий співрозмовник раптом посміхнувся, і тим одразу згладив напруженість ситуації. Коли рябий посміхався, обличчя його ставало куди симпатичнішим, — воно прямо-таки випромінювало чарівність.
— Я не хотів скривдити вас, пане. Пробачте, якщо мій коментар здався вам образливим. Звісно ж, я хочу спробувати. Тільки, благаю вас, давайте повільніше… Мені би хотілося збагнути суть прийому, а не провокувати сварку. Гадаю, ви теж не прихильник рейнконтру?
Джеймс кивнув, миттєво відтанувши.
Рейнконтром у школах фехтування називали бій без правил.
— Агов, хазяїне! — рябий оглядівся. — Дай-но нам зо два шовкових ґудзики!
— Навіщо? — поморщився Джеймс.
Він не був шанувальником ґудзиків, обтягнутих шовком, — їх надягали на вістря шпаг під час навчальних двобоїв.
— Смію сподіватися, пане, ми з вами цілком досвідчені?
На знак згоди рябий оголив шпагу, що висіла в нього на поясі, та відсалютував нею Джеймсові. У відповідь юнак привітав «мисливця» бретою, яку все ще тримав у руці, та без попередження перейшов до дій, рухаючись підкреслено неквапливо.
Фінтом у кварту «мисливець» змусив суперника зробити крок назад. Потім, удавши, нібито забарився із продовженням, спровокував серію ударів у відповідь, коротких і швидких, мовби завдано їх у справжньому, а не договірному двобої. Цій атаці, в якій відчувалася школа, Джеймс протиставив ряд академічно чітких, вивірених, як то кажуть, «до кінчиків нігтів», парадів. І в ту мить, коли дзенькіт клинків досяг апогею — так досвідчений диригент серцем відчуває наростаюче крещендо оркестру — хлопець провів, як і вимагалося, passado sotto.
Не дуже глибокий, але цілком достатній.
Кінчик брети легенько торкнув лікоть «мисливця».
— Туше!
— Чудово! Зізнаюсь, я був не зовсім правий, сперечаючись із вами…
Похвала, скажемо чесно, приємна навіть найзапеклішим цинікам. Джеймс подумав, що помилився з початковою оцінкою «мисливця». Поза сумнівом, гідний добродій. Вельми гідний.
І ладен визнати свою помилку відверто, а це вже ознака шляхетності.
— Ще раз?
— Звичайно! Що ви скажете, коли я…
Рябий спробував наприкінці серії дістати клинком Джеймозу голову, однак той ухилився, — і суперник його не зачепив. Замість цього довга брета ледь чутно вколола рябого в правий бік. Якби рапіра ввійшла серйозно, в «мисливця» був би привід побоюватися за свою дорогоцінну печінку.
— Неперевершено!
— Ви мені лестите…
— Анітрохи! Дозвольте, я ризикну повторити слідом за вами…
Джеймс кивнув і помінявся з «мисливцем» ролями, перейшовши в атаку. Паради рябого мали більш ніж пристойний вигляд; правда, їм бракувало лоску. Повторюючи passado sotto, він застосував той самий найглибший варіант із опорою лівої руки об підлогу. Вийшло непогано, але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Захребетник», після закриття браузера.