Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

• герменевтичний - ґрунтується на вченні про способи тлумачення правових текстів, первинний смисл яких є неясним через їх давність або багатозначність; полягає в інтерпретації глибинної семантики (змістового боку мови, окремих слів), тобто символізму на рівні тексту; контекстом інтерпретації правової норми й конкретної ситуації вважає «бажане право», з його допомогою відбувається входження в герменевтичне коло, коли для розуміння цілого необхідно зрозуміти його окремі частини, але для розуміння окремих частин уже потрібно мати уявлення про зміст цілого (знати попередні нормативні акти та юридичні ситуації). Розуміння (з’ясування смислу) правових норм визначається глибиною особистих переживань, що виникають у кожній конкретній ситуації правозастосування, має творчий характер;

• антропологічний - забезпечує пізнання праводержавних явищ і процесів у їх людському вимірі; ґрунтується на виявленні біосоціальної цілісності як людини, так і соціуму; встановлює органічний зв’язок між соціальними і природними вимірами функціонування права і держави як елементів середовища існування людини; виходить з того, що біологічна незахищеність людини породжує потребу в соціальних формах спільної діяльності, в тому числі в праві, основу якого становлять ритуали, звичаєве право, що трансформується в позитивне право;

• комунікативний - ґрунтується на розумінні права і держави (її органів) як засобів взаємодії (комунікації) осіб, що виражається через певні поняття й існує в системі форм права і держави; суб’єктів сприйняття й інтерпретації права та державної влади; легітимації права відповідно до ціннісних стандартів; взаємодії суб’єктів правовідносин з їх правами (уповноважена сторона) і обов’язками (зобов’язана сторона).

Суспільно-наукові підходи є такими:

• функціонально-інструментальний - ґрунтується на характеристиці взаємовпливу права, держави та інших соціальних явищ (політики, економіки, релігії); передбачає, що здійснення впливу з боку права відбувається за допомогою його інструментів - правових засобів і способів (заборон, дозволів, зобов’язань, заохочень, рекомендацій, покарань);

• діяльнісний (праксіологічний) - бере за основу категорію предметної діяльності людини (групи людей, соціуму в цілому), де діяльність - форма правової активності, що характеризує здатність людини чи пов’язаних з нею систем бути причиною змін у праводержавному бутті;

• інформаційний - ґрунтується на розумінні інформації (повідомлень, що містять дані) як основи і змісту практично всіх праводержавних явищ і процесів; виявляє нові якості, важливі для розуміння їх сутності та можливих напрямів розвитку на основі знання загальних властивостей та закономірностей інформаційних процесів. За цього підходу відправник і одержувач інформації перебувають на різних полюсах інформаційною каналу, але здатні підтримувати діалог, перейти на рівень комунікації;

• соціокультурний - полягає в розгляді права і держави одночасно як соціальних і культурних феноменів, що є відтворенням (репродукцією) їх соціокультурної природи. Базуючись на соціально-культурній нормативності, цей підхід не відкидає економічний, технологічний, психологічний та інші фактори, а розглядає їх через призму детермінуючого фактора - культури.

Зазвичай застосовують різні підходи, якщо вони не заперечують один одного, що відбувається шляхом звертання до відповідного категоріально-понятійного ряду.

Принципи (єдності логічного та історичного, конкретного й абстрактного тощо) формуються зазвичай на рівні методів або методологічних підходів - філософських і загальнонаукових, а не спеціально наукових. Принципи властиві методології досліджень так само, як і будь-яким явищам. Вони вимагають, щоб дослідження проводилися за законами зв’язку, єдності, сполучення, системності відповідних способів (системи прийомів) між собою.

Принцип методологічного плюралізму закріплює можливість існування різних теоретичних, концептуальних підходів до вивчення державних і правових явищ, навіть таких, що обстоюють протилежні погляди; заперечує одномірність і партикуляризм, тобто відособлення цінностей, фактів, ідей (форм) або насильницьке нав’язування будь-яких теоретичних схем як «абсолютних істин». Методологічний плюралізм відображає природу права і держави як універсальних соціальних явищ (право і держава існують на різних рівнях соціального порядку), є зворотною стороною їх універсалізму.

Принцип єдності історичного і логічного допомагає відтворити об’єкт пізнання в сутнісних, закономірних зв’язках, де логічне є справжньою сутністю, а історичне - його формою, котра визначена конкретним змістом. Якщо історичний метод дає змогу дослідити правові і державні явища в усій їх повноті - з усіма випадковостями, зиґзаґами, подробицями, що нерідко спотворюють об’єктивну логіку розвитку, то логічний метод допомагає відсторонитися від окремих фактів, особливостей, усього неістотного, визначити зміст правових суджень і простежити зв’язок між різними елементами права і держави тощо. У цілому ж принцип єдності логічного й історичного методів розкривається через два принципи: принцип проспективності (історизму) і принцип пізнавальної ретроспекції. Відповідно до першого принципу, нинішній (розвинутий) стан об’єкта неможливо добре вивчити і зрозуміти без вивчення його історичного становлення. Відповідно до принципу ретроспекції (принципу зворотного аналізу), до минулого стану потрібно підходити зі знанням зрілих, «що відбулися», станів об’єкта.

Принцип поєднання теорії (доктринального) і практики (прикладного) виражається в тому, що вивчення праводержавних явищ на теоретичному рівні та вироблення концепцій (теорій, доктрин) щодо функціонування цих явищ ґрунтується на накопиченому практичному матеріалі і його обробці на емпіричному рівні, узагальненні теоретичних і емпіричних знань. Завдяки аналізу практики теорія поглиблює розробку концепцій, вдосконалює понятійно-категоріальний апарат, виявляє напрямки свого розвитку. Водночас теорія здатна надати імпульс для розвитку практики, підвищення її ефективності.

Принцип соціального детермінізму спрямовує на розгляд цілісних соціальних ситуацій, дій людей, на виявлення закономірностей при дослідженні праводержавних явищ і процесів, при опорі на причинне мислення в усіх суспільних процесах.

Терміни «методологія» і «метод» у теорії права і держави, як і в будь-якій науці, співвідносяться як загальне і часткове, де метод є системою розумових і практичних операцій (процедур), що спрямовані на вирішення конкретних пізнавальних завдань з урахуванням визначеної пізнавальної мети.

Призначення методу - отримати за його допомогою нову інформацію про навколишню реальність, заглибитися в сутність явищ і процесів, розкрити закони і закономірності розвитку, формування і функціонування об’єктів,