Читати книгу - "Принцеса Іванна"

Аж раптом увійшла Принцеса. Вона була сама, Лесик Веселесик і Андрійко Фантазер сховалися за рогом будинку. Принцеса підійшла до Баби Яги і лагідно звернулася до неї:

— Щось у вас, бабусю, волосся скуйовджене. Можна, я вас причешу?

— Хто ти така? — спитала Баба Яга.

— Я в перукарні працюю, жінкам і дівчатам гарні зачіски роблю, красу наводжу.

— Мені ще ніхто в житті краси не наводив, — зітхнула Баба Яга. — Я взагалі не звикла, щоб мені хтось допомагав.

— То візьміть, — сказала Принцеса, — оці люстерко і гребінець. Подивіться на себе, причешіться.

— Що ж, давай, — зраділа Баба Яга, — спробую сама причепуритися.

Вона взяла в руки люстерко, гребінця — і враз затремтіла, скрикнула.

— Ой! Що це зі мною? Я пропадаю! Зникає моя чарівна сила!

Баба Яга тихо опустилася долі й лягла горілиць, схрестивши на грудях руки. І важко зітхнула. Це був її останній подих.

— Ой! — заголосила Принцеса. — Здається, я передала куті меду. Вона померла! А я ж не хотіла нікого вбивати!

І Принцеса заплакала.

У цей час з-за рогу будинку Казкового Телебачення вибігли Лесик Веселесик і Андрійко Фантазер.

— Що тут трапилось? Чого ви плачете, Принцесо? — в один голос вигукнули вони.

— Баба Яга померла… Це я винна. А я ж ніколи нікому не бажала смерті! Я тільки за допомогою чарівних сил забрала у неї злу чаклунську силу.

— Ну, Принцесо, якщо Баба Яга тепер не має злої чаклунської сили, ми можемо її оживити! — вигукнув Андрійко Фантазер. Тільки й ви нам допоможіть. Для оживлення треба не менше трьох людей, які цього хочуть. Такий чарівний закон. Повторюйте за мною:

— Уявляємо! Уявляємо! Оживляємо! Оживляємо!

Після того як вони втрьох проказали ці слова, Баба Яга розплющила очі й зітхнула. Хоча яка вона тепер Баба Яга? Свою злу чаклунську силу вона втратила і стала просто Бабусею.

— Ой! Я ожила! Тільки чогось сумління мене гризе. Щось я погане робила! Комусь зло чинила! Прошу вибачення!

— Вибачення ваше приймаємо, — сказала Принцеса. — Адже ви вже не володієте злими чарами, тому й Казковому Телебаченню не зашкодите.

І тут усі побачили, що вивіска «Казкове Телебабачення» зникла, а натомість яскравими кольоровими літерами засяяло «Казкове Телебачення».

— Ну от! — сказав Лесик Веселесик. — Тепер можна братися до роботи. Ану, Андрійку, зроби так, щоб негайно з’явилася Фея Книжана!

— Нема питань, — усміхнувся Андрійко Фантазер, — вже уявляю. Вже негайно викликаю!

І тут перед нашими героями постала Фея Книжана, усміхнена й радісна.

— Ой, як прекрасно! Тепер я можу готувати телепередачу «Світ книжковий — Світ казковий». І діти знову побачать на екранах своїх улюблених героїв: і лікаря Айболитя, і Алісу з Країни Чудес, і Пеппі Довгупанчоху, і Карлсона, що живе на даху, і Івасика Телесика, і Котигорошка, і багатьох інших героїв всесвітньо відомих казок та казкових повістей. А скільки веселих мультиків ми покажемо — адже діти так люблять саме мультики! Іще я розповім дітям про чудові книжки, які чекають на своїх читачів, щоб принести їм багато хвилювань і радості водночас.

— А ми, — сказав Лесик Веселесик, — разом з Андрійком Фантазером організуємо дітям чудовий телевізійний концерт з артистами цирку, а також незвичайні дитячі конкурси.

— Може і мені вдасться, — додала Принцеса, — вмовити мого друга, Мудреця Розумана, щоб він у пізнавальних передачах розповідав дітям щось незвичайне про рослини і тварин.

— А можна і мені взяти участь у якійсь передачі? — тихенько спитала Бабуся. — Хоча б у передачі «На добраніч, діти!»

— Авжеж! Авжеж! Різні веселі казочки розповідатимете, — усміхнувся Лесик Веселесик.

— А може, й ви, Принцесо, якусь передачу про незвичайні

пригоди і небезпеки приготуєте? — запитала Фея Книжана.

— Ні! — сказала Принцеса. У мене своя програма дій. Теж з пригодами і небезпеками пов’язана.

— Ну, тоді нехай вам щастить! — побажав Іванні Андрійко Фантазер. Принцеса попрощалася з усіма, а Бабусю навіть ніжно поцілувала.

І пішла…

Та довелося Принцесі зупинитися. Вона стояла й розгублено роззиралася: куди йти? в який бік? Де Орландія? Уважно прислухалася, чи не чути голосу Мудреця Розумана.

Аж раптом налетіла така величезна зграя воронів-круків, що аж сонце собою затулила. Від зграї відокремився великий ворон, спустився на землю і враз обернувся на кремезного чолов’ягу в чорному однострої. Але замість носа в нього залишився величезний воронячий дзьоб.

— Пр-р-р-ивіт, прекра-красна Пр-р-ринцесо! — прокаркав чоловік-ворон. — Чекаєш свого Мудреця Розумана? Не з’явиться він, ми його в полон захопили, у Воронячий Ліс забрали і бородою до дерева прив’язали — не відв’яжеться. Дуже він балакучий, той Мудрець. Надто багато знає, нам заважає… А ти мені, кра-красуне, подобаєшся. Коли орландців переможемо, чарівну квітку, Жоржину-Веселину, знищимо, я на тобі оженюся. Будеш дружиною Каркарона. Буде на тобі чорна вороняча корона!

Принцеса з жахом слухала його, а тоді — де й сили взялися — схопила обома руками Каркарона за воронячого дзьоба і вигукнула:

— Не бути цьому ніколи!

І враз Каркарон знову обернувся на ворона, змахнув крильми і знявся в небо разом з Іванною. Він летів за чорною воронячою зграєю.

Каркарон міцно тримав пазурами Принцесу, а вона щосили стискала руками його дзьоба, не даючи навіть каркнути.

Аж долетіли вони до Синіх Гір Орландії.