Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Жарт другий. Квіт папороті., Тетяна Винокурова-Садіченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Жарт другий. Квіт папороті., Тетяна Винокурова-Садіченко"

531
0
10.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жарт другий. Квіт папороті." автора Тетяна Винокурова-Садіченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 32
Перейти на сторінку:
капелюхом. Я клацнула вимикачем. Електричне світло поставило все на свої місця. То Елвіс заліз на вішалку, і дивився на мене з-під капелюха.

— Ну чого ти не лякаєшся? — ображено спитав він і зістрибнув на підлогу. — Раніше так прикольно верещала…

— Вигадай щось новеньке, — порадила я йому, — ти мене вже рік вішалкою лякаєш.

— А давай ти вигадаєш, мені розкажеш, а потім забудеш? — запропонував він мені.

— Фантазію ввімкни.

— О’кей, — він замислився, — а ти знаєш, що у нас хтось за дверима?

— Це не фантазія, Елвісе, це факт, — обломала я його.

— Тьху на тебе, нецікаво з тобою, — зовсім образився він.

Я підійшла до дверей, прислухалася. Там було тихо. Абсолютна тиша. Ніби й нема нікого.

— Відчиниш? — спитав Елвіс.

— Не знаю, — відказала я, — щось не дуже хочеться…

— А не кортить дізнатися, хто там?

— Кортить…

Я повернулася до кімнати, дістала з-під подушки осиковий кілок, знов прислухалася до тиші у коридорі.

— Знаєш… — чомусь пошепки сказав Елвіс, — мені здається, він не намагається увійти… і не чекає, що ти вийдеш. Він просто сидить під дверима. Як собака.

Собака… Я стиснула кілок.

— Навіщо собаці сидіти під дверима?

— Тому що він тебе любить, — запропонував відповідь Елвіс.

Здається, у мене немає знайомих, закоханих

у мене собак. Мало того — знайомих, закоханих

у мене небезпечних собак. І раптом я зрозуміла: я не хочу відчиняти двері, щоб подивитися, хто за ними. Вперше в житті — не хочу. Мій страх уперше подолав мою допитливість.

— Ну і хай собі сидить, — відповіла я Елвісові, — якщо завтра зранку ще сидітиме, тоді перевірю, хто це.

— Ти злякалася?! — здивувався Елвіс.

— Так… Мабуть, злякалася…

А, може, просто зрозуміла, що існують речі, яких краще не знати.

Я ковтнула кави й продовжила писати. Елвіс ввімкнув телевізор і почав клацати канали.

— Елвісе, — гукнула я, — о другій ночі реаліті-шоу не показують!

— А серіали про кохання? — з надією спитав він.

Здається, він і справді дуже скучив за Мавкою. І, може, сподівався, що то вона стоїть за дверима. Але розумів, що ці сподівання — марні. Бо Мавка не була небезпечною для нас. А те, що стоїть за дверима, — було.

Воно пішло о п’ятій ранку, коли заспівали півні. А я зварила собі ще кави і вирішила податися до баби Галі. Елвіс напросився зі мною. Заліз мені на плече, й ми вирушили. Вранішній туман був ще густішим, ніж вечірній. Людей на вулиці ще не було. Дехто ще спав, дехто вже збирався на роботу, а дехто, може, й хотів би вже вийти з дому, та чекав, щоби хоч трохи розвіявся туман, тому що боявся його. Точніше — боявся того, хто міг із цього туману вийти.


Багато людей зникає в тумані. Декого потім знаходять: інколи живого. Частіше — мертвого. Декотрих не знаходять взагалі. Їх поглинає туман, здається, вони розчиняються в ньому.

Я майже не боюся розчинитися в тумані. Я ношу з собою осиковий кілок і силу-силенну амулетів, що їх дала мені баба Галя. Серед них є навіть драконячий зуб і луска з русалячого хвоста, як стверджує баба Галя. Поруч зі мною частенько ходить Елвіс, а що не кажи, дикий лісовий кіт — це непоганий захист. Я знаю, як поводять себе всі представники місцевої нечисті.

Тому я майже впевнена, що не зникну в тумані. Майже — бо в цьому тумані ні в чому не можна бути певним.


Ми йшли довго, повільно. Я уважно роззиралася довкола. Елвіс, здається, теж. Принаймні, він мовчав. А мовчить котяра дуже нечасто.

Сьогодні було тихо: ми побачили в тумані дві невиразні постаті, та вони, мабуть, теж нас помітили, тому швидко відійшли кудись убік. У тумані майже всі намагаються відходити вбік. Навіть якщо це не люди. Нечистій силі теж не хочеться заробити срібну кулю, осиковий кілок у серце чи й просто кувалдою по голові.

До баби Галі дійшли спокійно, без пригод.

Навколо її старезної маленької хатки туман здавався набагато густішим. Він зібрався біля ґанку, геть розчинив у собі нижню частину хати й повз угору, клубочучись у повітрі. Раптом мені здалося (лише на секунду здалося), що ця хата і є джерелом нашого дивного туману. Ось тут, під ґанком, він народжується. Ось повільно струмує вгору. А ось розповзається довкруги, намагаючись охопити все і всіх, пролізти у вікна, двері, шпарини, схопити і розчинити в собі. Я хитнула головою, відганяючи мару. Зайшла на ґанок. Постукала.

Одразу ж за хатою починався ліс. Темний, густий, вогкий ліс. Інколи я підходила до нього, часом бувала у ньому. Та зараз здалося, що він аж надто близько. Мабуть, через те, що двері не відчиняли. Я постукала ще раз. І знову надовго запала тиша. Елвіс м’яко плигнув з мого плеча. Сів на землі так, аби наглядати за тим, що відбувається у мене за спиною. І знов тиша. Я постукала втретє — цього разу спеціальним стуком, якого колись навчила мене баба Галя.

Двері нарешті відчинили. Домовик.

— Привіт, — сказала я.

— Привіт, — сказав Елвіс, — а де бабця?

Домовик насупився. Взагалі-то він завжди був насуплений. Це давня традиція домовиків — ходити насупленими. Мабуть, вони вважають: що більш сердитий домовик, то легше йому охороняти хату — відлякувати відвідувачів.

— Баба Галя у лісі, — офіційним тоном повідомив він, — буде за півгодини. Якщо хочете, — можете почекати всередині.

1 ... 3 4 5 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жарт другий. Квіт папороті., Тетяна Винокурова-Садіченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жарт другий. Квіт папороті., Тетяна Винокурова-Садіченко"