Читати книгу - "Біда бабі Палажці Соловїсі, Нечуй-Левицький"

- Палажко! Це був колись чорт та вихрестивсь в люде, і ото з його стала Палажка Солов'їха. Чи чуєш, Палажко? Не позакладало тобі вух?

- Бодай вже тобі позакладало вуха, позакладало и очі, щоб ти нічого не чула і світу божого не бачила. В мене лиха повна хата й од своїх дітей, а ти ще чепляєшся до мене з свого городу. Яке тобі діло до того, що я роблю в своїй господі та на своєму городі? Ти неначе найнялась слідкувать за мною, де ступить моя нога, та вмикуваться в мою справу. Це правда, що був колись чорт, та вихрестивсь в люде, але з його стала не я, а Параска Гришиха. Ото ж той чорт і взявся за два кілки руками та й регочеться, та й знущається над моєю бідою. Ти за всіма людьми на селі слідкуєш, всіх осмієш та осудиш. Ти й дівкою була така осудлива, як і теперечки.

- Я сміюсь з лихих людей, бо так мені бог дав, а от як ти з усім селом лаєшся та сваришся, то це вже дав тобі не бог, а чортяка, бо ти, мабуть, його невісточка. В тебе і в роті чорно, неначе в печеного пекельного чорта.

- Ой господи милостивий! візьми мою душу до себе! - сказала Палажка й здійняла руки до неба.- Хіба ж ти не знаєш, як гризуть мене діти од того часу, як помер мій чоловік? З одного боку гризуть діти, як ті миші та пацюки, а ти гризеш мене з другого боку, мов скажена собака. Така мені біда, хоч зараз вішайся отут на вербі.

- Хіба ж то невістка гризла тебе отам під вербою, а не ти лупцювала її ломакою в тій ямі, що ти ж сама викопала для неї?- гукнула Параска з сугорба.- От я й правду казала, що був сатана з рогами та з хвостом, та вихрестився в люде, а з того сатани й стала ти та оце й лупцюєш ломакою свою безщасну невістку. Хіба ж ти не з хвостом родилась? Ти ж родима відьма од свого народіння, а не я.

Залива наробила багацько шкоди не тільки в Солов'їшиному городі, але й на полі. Буря порозкидала на бабиному полі полукіпки проса; високий, наче збутлявлий овес поліг і місцями на переярках укляк. Петро Соловейчук з великою труднацією викосив полеглий овес. Роботи на полі було багато. Треба було розв'язувать і розстеляти по стерні мокрі, як хлющ, снопи, котрі були залиті водою на переярках.

Як почалась суша, Петро позвозив ярину, поскладав у клуні в засторонках, а потім незабаром перемолотив і пашню позсипав в засіки. Палажка не намагалась за свою частку ярини й годувала свої кури й качки своєю пашнею. В хаті було тихо, бо в току й на городі було багацько роботи: ніколи було й лаяться та сваритись.

Доки Соловейчук возив снопи та молотив хліб, кури живились в току натрусом коло клуні. Але як настали холода, треба було годувать і кури, і гуси. Баба Солов'їха почала примічать, що її кури й качки стали худі, аж пір'я на їх наїжачилось, а невістчині кури ходили по дворі ситі, неначе невістка зумисне годувала їх на заріз або на продаж.

Вранці, як кури злітали з сідала та з горища, Оришка ставала коло хати на причілку, ловила усі плохенькі бабині кури, закидала в жлукто й накривала рядном, а тоді сипала пашню для своїх курей та качок коло порога. Раз вранці баба Палажка пішла в комору, набрала своєї пашні в глечик, посипала коло порога пригорщ жита й пшениці і почала скликать свої кури. Але до порога позбігались тільки невістчині кури, і ні одна бабина курка не прибігла.

Баба аж здивувалась. Вона забідкалась і пішла шукать свої кури в повітку, заглянула й на тік, а курей нігде не було.

«Ой боже ж мій! Чи не подушив оце тхір моїх курей на горищі?» - подумала баба і пішла на причілок та хотіла вже приставлять драбину та заглянуть на горище.

Але баба вгляділа на призьбі жлукто, закрите рядном. Вона скинула рядно, аж в жлукті сиділи її кури й півень. Кури, вглядівши світ, повилітали з жлукта. Баба тільки очі витріщила. Вона поскликала кури до порога й посипала їм жита й пшениці. Голодні кури, попісникавши в жлукті таки довгенько, аж спихали одна одну: з такою жадобою кинулись на пашню.

- Нащо ти, Оришко, ото позакидала мої кури в жлукто? - гукнула баба на невістку.

- На те позакидала, щоб ваші кури не їли моєї пашні та виздихали й вищезли швидше; бо в вас же своя пашня отам лежить в коморі, то беріть свою пашню та й годуйте нею свої кури, а для себе печіть окроми й хліб і паляниці, а нашого хліба не їжте. Ви маєте свою частку пашні, а хліб їсте з нашого борошна.

Бабі було шкода своїх курей. Другого дня вранці, тільки що почало розвиднюваться, баба мусила брать в коморі свою пашню для своїх курей. Вона посипала пригорщ пшениці коло порога, далеко поодганяла аж за повітку невістчині кури, а сама ввійшла в хату, сіла коло вікна та й почала наглядати й кмітить, щоб невістчині кури не повертались з-за повітки.

Дивиться баба, аж невістка йде з повітки, сіла на порозі, простелила свій хвартух, згребла чисто всю пшеницю, повизбирувала всі зерна, кинула в хвартух, а потім пішла за хату, поскликала свої кури й посипала їм свекрушину пшеницю. Бабині кури голодні крутились коло порога ні в сих ні в тих.

Баба вибігла з хати й крикнула через сінешній поріг на невістку:

- Нащо ти ото визбирала мою пшеницю?

- На те, щоб твої кури швидше виздихали і вищезли з мого двора,- одказала Оришка.

- Бач, яка в тебе іродова душа! А я думаю, чого то мої кури худі, як тхорі, а твої такі ситенькі, як ти, невісточко. Надбала ти тіла на нашому хлібі, і