Читати книгу - "Артеміс Фаул, Йон Колфер"

Можливо, Артеміс був єдиним серед живих, хто отримав користь від подібної інформації. У нього збереглася дитяча віра в магію, поєднана з рішучістю дорослого все досконально дослідити. Якщо комусь і вдалося б позбавити міфічних істот їхнього магічного золота, то лише Артемісові Фаулу Другому.

Додому вони дісталися лише рано-вранці. Артемісу не терпілося відкрити файли на комп’ютері, проте спершу він вирішив зазирнути до мами.

Анджеліна Фаул була прикута до ліжка. Із того самого часу, як зник її чоловік. Нервове перевантаження, сказали лікарі. Нічого, крім відпочинку і пігулок снодійного. І так уже цілий рік.

Молодша сестра Батлера, Джульєтта, сиділа на нижній сходинці. Своїм поглядом вона мало дірку в стіні не пропалила. Навіть блискуча туш не могла пом’якшити виразу її очей. Артеміс уже бачив її такою, тоді Джульєтта відправила до нокауту особливо надокучливого доставника піци. Нокаут, пригадав Артеміс, це щось із боксу. Незвичайне захоплення для дівчинки-підлітка. Але ж урешті-решт вона з родини Батлерів.

— Проблеми, Джульєтто?

Вона квапливо підвелася.

— Я сама винна, Артемісе. Лишила шпаринку у шторах. Місіс Фаул не могла заснути.

— Гм, — пробурмотів Артеміс, повільно піднімаючись сходами.

Мамин стан його дуже хвилював. Вона вже давно не бачила сонячного світла. Та якби вона дивом одужала і підвелася здоровою з ліжка, це означало б кінець неймовірної свободи самого Артеміса. Йому довелося б повертатися до школи, і більше, мій хлопче, ніяких кримінальних справ.

Він тихенько постукав у великі подвійні двері з аркою.

— Мамо? Ви прокинулися?

Із боку кімнати щось розбилося об двері. Судячи по звуку, щось коштовне.

- Звісно, прокинулася! Як я можу спати при такому яскравому світлі?

Артеміс увійшов. Старовинне ліжко з балдахіном. Його стовпчики простромлювали темряву, немов списи. Крізь шпаринку в оксамитових шторах сочилося бліде сріблясте світло. Анджеліна Фаул сиділа в ліжку, підібравши коліна, її білі руки і ноги майже сяяли в темряві.

— Артемісе, любий, де ти був?

Артеміє зітхнув. Вона його впізнала. Це добрий знак.

— Шкільна екскурсія, мамо. Каталися на лижах в Австрії.

— А, лижі, — проспівала Анджеліна. — Як мені їх не вистачає. Можливо, коли твій татко повернеться...

У Артеміса стиснулося серце. Навряд чи.

— Так. Можливо, коли він повернеться.

— Любий, не міг би ти запнути ті кляті штори? Світло просто нестерпне.

— Звісно, мамо.

Артеміс пройшов через кімнату, намагаючись не зачепитися за шафи для одягу. Нарешті пальці торкнулися оксамитової тканини. На мить йому захотілося рішуче розкрити штори, та він лише зітхнув і закрив шпаринку.

— Дякую, любий. До речі, ми маємо здихатися цієї покоївки. Вона нічого не може.

Артеміс прикусив язика. Джульєтта була працьовитою і відданою. Вона працювала у них уже три роки. Час скористатися маминою неуважністю.

— Ти маєш рацію, мамо. Я вже давно хотів це зробити. Батлер має сестру, і вона, здається, прекрасно підійде на цю посаду. Думаю, я колись згадував її ім’я. Джульєтта.

Анджеліна нахмурилася.

— Джульєтта? Так, ім’я здається знайомим. Утім, підійде будь-хто, аби не та дурнувата дівчина, що в нас зараз. Коли вона може приступити?

— Просто зараз. Попрошу Батлера сходити за нею.

— Ти милий хлопчик, Артемісе. Обійми матусю.

Артеміс зробив крок і опинився в маминих обіймах. Вона пахла парфумами, немов пелюстки у воді. Проте руки в неї були холодними і слабкими.

— Мій любий, — прошепотіла вона, і від її голосу у Артеміса спина взялася сиротами. —. Я їх чую. Вночі. Вони повзуть подушкою та заповзають мені у вуха.

У Артеміса знову стиснулося серце.

— Може, варто відкрити штори, мамо.

— Ні, — схлипнула жінка, звільняючи сина з обіймів. — Ні. Бо тоді я їх ще й побачу.

— Мамо, будь ласка.

Дарма. Анджеліни вже не було. Вона заповзла в дальній куток ліжка і натягла ковдру аж до підборіддя.

— Пришли нову дівчину.

— Так, мамо.

— Нехай принесе кілька скибочок огірка і воду.

— Так, мамо.

Анджеліна з підозрою примружилася.

— І перестань називати мене мамою. Не знаю, хто ти, але ти не мій Арті.

Артемісу довелося кілька разів моргнути, щоб прогнати непрошені сльозинки.

— Звісно. Вибач, ма... Вибачте.

— Гм. І не повертайся до мене, а то я поскаржуся чоловікові. Він у мене дуже важлива особа. Зрозуміло?

— Добре, місіс Фаул. Ви мене бачите в останній раз.

— Сподіваюсь. — Анджеліна раптом заклякла: — Ти їх чуєш?

Артеміс покачав головою.

— Ні, не чую нічо...

— Вони йдуть по мене. Вони всюди.

Жінка пірнула під ковдру. Спускаючись сходами, Артеміс чув її жахливі схлипування.

Книга виявилася більш упертою, ніж уважав Артеміс. Здавалося, вона опирається йому, немов якась жива істота. Якою б програмою він не намагався її відкрити, комп’ютер показував просто чорний монітор.

Артеміс роздрукував усі сторінки і розвісив їх на стінах свого кабінету. Іноді допомагало, якщо можна було побачити текст на папері. Такого шифру він ніколи не бачив, проте той здавався дивно знайомим. Схоже, суміш символів та малюнків. Значки звивалися на сторінках без видимої структури.

Програмі не вистачало якогось ритму, центральної точки, за яку можна було б зачепитися. Він відокремив усі літери і порівняв їх з англійським, китайським, грецьким, арабським алфавітами та кирилицею. Навіть з оргамічним письмом давньої ісландської. Нічого.

Від розчарування настрій в Артеміса геть зіпсувався, і він накричав на Джульєтту, що так невчасно втрутилася зі своїми сандвічами. Хлопець повернувся до символів. Найчастіше серед піктограм зустрічалася чоловіча фігурка. Це він вирішив, що чоловіча, проте його знання ельфійської анатомії були досить обмежені. Може, то була і жінка. Раптом у нього сяйнула думка. Артеміс відкрив папку з давніми мовами у програмі-перекладачеві й вибрав єгипетську.

Нарешті. Влучив. Чоловіча фігурка дуже нагадувала бога Анубіса, як того було зображено в кімнатах гробниці Тутанхамона. Це співпадало з іншою інформацією. Перші записані історії розповідають про міфічних створінь, і можна зробити висновок, що цивілізація цих істот існувала саме перед людською цивілізацією. Здається, що єгиптяни просто пристосували вже існуючий алфавіт для своїх потреб.

Були й інші подібності. Але значки достатньо відрізнялися, щоб програми-перекладачі їх не розпізнавали. Доведеться робити все самостійно. Кожну гномську літеру потрібно збільшити, роздрукувати і порівняти з ієрогліфами.

У Артеміса від задоволення закалатало серце. Майже кожна ельфійська піктограма або літера мала відповідний єгипетський ієрогліф. Більшість були універсальні,