Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Тектоніка почуттів, Ерік-Емманюель Шмітт 📚 - Українською

Читати книгу - "Тектоніка почуттів, Ерік-Емманюель Шмітт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тектоніка почуттів" автора Ерік-Емманюель Шмітт. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 18
Перейти на сторінку:
в кайф!

ДІАНА: Не має значення, у кайф мені довколишній світ чи не в кайф — я приймаю його таким, який він є, і засукаю рукави. Я не вірю в те, що людей можна змінити — ще менше в доцільність цих змін; ба гірше — я остерігаюсь політиканів, які претендують робити це: саме такі обертаються на диктаторів. Ні я, ні ви, мадам Ніколеску, не в змозі реформувати все людство! Однак ми можемо поліпшити закони, зробити їх менш лицемірними. Я пишу цей звіт лише для того, аби переконатися, що ваші права, ваше здоров’я і вашу гідність не зневажають.

РОДІКА: Що ж, тоді — бінго! Коли не боїтеся брудної роботи, то ви потрапили до потрібного місця!

Діана вказує на вродливу юнку — таку витончену, рафіновану, але з понуреним поглядом.

ДІАНА: Хто вона?

РОДІКА: Оця? Одна бідолаха!

ДІАНА: А більше?

РОДІКА (зневажливо): Її тут «інтелектуалкою» кличуть. Повія, яка годинами може читати напам’ять вірші! Уявляєте, як це корисно у нашій роботі?

ДІАНА: Давно не бачила такої вроди.

РОДІКА (похмуро): Справді? Ви думаєте, як і решта клієнтів!

ДІАНА: Яка ж вона сумна...

РОДІКА: І добре! Хоч щось від неї відштовхує...

ДІАНА (замислено): Представите нас?

РОДІКА (здивовано): «Представити»? (Знизує плечима.) Гей, Еліно! Ходи сюди. Ходи сюди, Еліно! Хутчіш!

Дівчина й оком не веде.

Родіка й Діана підходять до неї.

РОДІКА: Представляю тобі мадам Поммере, депутатку, вона про нас пише звіт, аби політики потім поліпшили нам життя. Привітайся з нею!

ЕЛІНА (байдуже): Доброго вечора, мадам.

ДІАНА: Доброго вечора.

Діана марно намагається спіймати погляд Еліни.

РОДІКА: Я сказала, що ти знаєшся на віршах. Стільки віршів знати напам’ять! А вивчила ти їх у Румунії.

Еліна стоїть з таким самим байдужим виглядом.

РОДІКА: Покажи їй!

ЕЛІНА: Я втомлена.

РОДІКА: Слухай, ти, мерзото, ану покажи швиденько, щоби вона розуміла, що в Румунії є і такі, як ти!

ЕЛІНА: Я живу не в Румунії.

РОДІКА: Ах ти ж тупа корово! Буде ж добре, якщо одна з нас покаже, що теж знається на культурі. Це лише допоможе справі.

ЕЛІНА: Я — стомлена!

РОДІКА: Яка ж ти вперта! (До Діани.) Вибачте їй, мадам. Коли вона тільки пішла до університету в Бухаресті вивчати літературу, якісь «добрі люди» запропонували їй взяти участь у програмі о-пер у Франції, пообіцявши, буцімто вона зможе вступити тут до університету, відкрити для себе Париж, книгарні, бібліотеки, театри... Та щойно вона спустилася з літака, її зґвалтували, побили, відібрали документи та виставили на тротуар. Класика!

ДІАНА (обурено): Треба скласти заяву!

Еліна ще нижче опускає голову. Родіка відповідає за неї:

РОДІКА: Як скласти заяву, коли в тебе немає документів? Коли ти — нелегал? Коли усвідомлюєш, що, коли про це дізнаються, то виконають погрози?

ДІАНА: Які погрози?

РОДІКА: Привезти до Франції її молодшу сестричку і також поставити на тротуар! Класика!

Еліна, почувши це, робить різкий рух, що виказує її пригнічений стан, та миттю опановує себе і абстрагується від дійсності.

Діані ця історія припадає до серця.

ДІАНА: Це просто жахливо! Я докладу всіх зусиль, аби вам допомогти! Мій звіт буде дуже красномовним, я донесу його до всіх, послідовно, крок за кроком, від комісії до комісії, він потрапить до кулуарів Національної асамб­леї — і я не заспокоюся, поки не примушу їх до реформи, до поліпшення!.. І повірте мені: це не хвастощі і не передвиборчі обіцянки!

РОДІКА: О, я вам вірю! Дякую, мадам!

ДІАНА (обернувшись до юнки): Я дуже співчуваю вам, Еліно, і хоча в цю мить це нічого не може змінити, знайте — я з вами!

Еліна ж ніби не чує її.

Діана не намагається достукатися до неї і збирається йти.

Та щойно вона робить кілька кроків, як Еліна спиняє її.

ЕЛІНА: Заждіть! Я прочитаю вам вірші.

РОДІКА (роздратовано): Еліно, уже не треба! Та й пізно вже для поезії!

Діана усміхається Еліні та схвильовано каже:

ДІАНА: Із задоволенням послухаю!

ЕЛІНА: Це вірш Шарля Бодлера. Я вивчила його вже тут.

Еліна, обернувшись обличчям до світла, починає декламувати.

ЕЛІНА:

Якщо ви стрінете в химерному убранні

Її — скрадається на вулиці безславній

Підбитим голубом, що гнеться від картань,

Підбори збиті тягне поміж калабань.

Не кидайте, панове, ні кляття, ні сміття

В лице нечистій нарум’яненій — не смійте:

Богиня Голодівка в зимні вечори

Звеліла підкидать спідницю догори.

Мандрьоха ця — то все моє багатство нині,

Коштовність, перла, і царівна, й герцогиня,

В її обіймах колисання пойняло,

І відживили руки серденько теплом.

І осяйна, чиста, неначе мадонна, Еліна дочитує вірші зі сльозами на очах.

Діана не відводить від неї схвильованих очей.

3. У Діани

Рішар у вечірньому вбранні, елегантний, похмурий, спокусливий ввалюється до вітальні Діани з пляшкою шампанського та бере два бокали.

РІШАР (до куліс): Шампанське!

ДІАНА (з-за куліс): Шампанське?

РІШАР: Так, шампанське!

ДІАНА (з-за куліс): Є привід?

РІШАР: Перш ніж піти до ресторану, маємо відсвяткувати!

Він натискає на кнопку — і лунає музика, південноамериканський джаз, і Рішар робить кілька танцювальних па. Він чуттєво, з хуліганською грацією кружляє у танці.

ДІАНА (заходить): Що ми святкуємо?

Вона має просто неперевершений вигляд.

Рішар, не відводячи від неї захопленого погляду, наближається, вигинаючись, і простягає бокал.

РІШАР: Чесність!

Вона вишуканим рухом бере бокал.

РІШАР: Цими бульбашками ми ховаємо нетривалі почуття, що єднали нас.

ДІАНА: За наші ілюзії!

РІШАР: За втрачені ілюзії!

Вони цокаються.

У їхніх взаєминах є щось сухе, силуване.

Зробивши ковток, Діана сідає на бильце фотеля.

ДІАНА: Ти думав колись про це? Як ми житимемо, якщо кохання в одному з нас згасне, а в другому ще іскритиме?..

РІШАР (сміється): О, це буде непросто!..

ДІАНА: Тільки уяви — твоє кохання триватиме довше за моє...

РІШАР: Жах!

ДІАНА: Чи навпаки...

РІШАР (сміється ще гучніше): Трагедія!

ДІАНА: А й справді, трагедія...

Рішар, захопившись музикою, підхоплює Діану і запрошує її до танцю. Вони лише вдають, ніби танцюють, але їхні спільні рухи дають зрозуміти, що кохатися їм було добре і спогад про це ще не залишив їхні тіла.

ДІАНА: А в кому з нас кохання померло швидше?

Рішар мовчки робить кілька па, потім, ніби пірнаючи стрімголов у воду, кидає:

РІШАР: Боюся, що це був би я!

ДІАНА: Он як? Ага! І чому ти так кажеш, цікаво?

РІШАР: З твого боку я не бачив ознак охолодження, однак у собі я їх відчував. Упродовж

1 ... 3 4 5 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тектоніка почуттів, Ерік-Емманюель Шмітт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тектоніка почуттів, Ерік-Емманюель Шмітт"