Читати книгу - "Дядько Шкіпер (збірка), Франко Петро"

Дядька шкіпера між нами не було...

____________________

Рудий щур

Велика барка "Соловейко" Української чорноморської торговельної фльоти легко перескакувала з хвилі на хвилю під добрим вітром. На бакборті кількох моряків переглядало старі вітрила.

"Ах! не було то як на "Могутнім"" нарікав старий Буґшпріт, "роботи ніякої, як відбув свою варту тай вилежуйся на якім хочеш боці".

"Хиба не все одно?" довідувався цікаво молодий юнґа.

"Яке там все бдно!" аж розлютився Буґшпріт, якого гострий ніс придбав йому сю кличку, "на "Могутньому" станеш коло колеса, задрімати можеш: самі вітрила несуть, А то старе доробало – тільки гляди, що на дно піде..."

"Кажете, дядьку, на дно. А що ж ми то будемо робити?" Хлопчак так щиро заклопотано поставив се питання, що всі розреготалися.

"А то ж", підхопив Семен, "ти плавати не вмієш, підеш на дно як сокира".

"Так, синашу", додав рік старший моряк Деденко, "як корабель тоне в бурю, так нема спасення. Хоч на човен сідай, хоч прямо в море скачи, все одно пропадеш".

"Ба ні, все брехня", сказав старий, зизоокий Прокіп Дужий. "Я вам скажу, коли корабель має тонути, то всі щурі вилазять..."

"Свят Господи!" крикнув юнґа, "таж коли вони всі повилазять, то нас чисто з кістками зїдять".

"Не впору нагадав", пробурчав Буґшпріт, "я, знаєте, сьогодня аж десять щурів бачив".

"Оттакої, таже я їх цілими копами у споді корабля товчу, тай ніяк не витовчу".

"Се вже нас так купці в Ростові обдарували. Чи не з цілої пристані щурів нам пригнали", пробурчав Прокіп,

"Коби пшеницю туркам передати то може й щурів проженемо", сказав Деденко.

"А не можна би їх витроїти?" піддав несміле юнґа.

Та його несміливість усе заохочувала моряків, а особливо гнівливого Прокопа, насідати на нещасного хлопця. Тож і тепер Прокіп пе витримав, щоби не покепкувати: "А ти ж, мугиряко, а ти хиба не знавш, що коли щурям отрути підсипати, так вони її у пшеницю позаносять!". Старий був би говорив дальше, але роздалося вісім склянок* і моряк із вірлиного гнізда гукнув:

"Світла горять добре, дядьку шкіпер!"

"Зміняй гніздо і бери кермове колесо!" озвався густий бас дядька шкіпера.

Семен побіг до головної щогли та почав лізти драбиною у гору, а Прокіп подався повагом на чердак. Коли переходив попри двері кухні, роздався легенький дзенькіт наче від добре натягненої струни, потім тяжкий гупіт, наче би хто впав на помість, потім гнівний вигук, а на конець м'який гупіт, якого моряки в першу хвилину не могли би собі пояснити, як би враз на поміст не полилася струя світла і в отворі не появилася худа і маленька постать кухаря. Кухар помітив гурток моряків і незвичайно спокійно запитав: "А який се щур попався у лапку ?", але ні не рушився, щоби помогти вилізти морякови з під важких дверей.

"А гов, Прокопе, чи ти пяний?" гукнув бас шкіпера, "чому не йдеш до колеса?"

Але Прокіп не відповідав. Моряки прийшли блище і побачили, як Прокіп пручався у тенетах. Сталеві дроти, з яких построєно лапку, тримали міцно, і найдущий з моряків не міг їх розірвати. До дверей підійшов шкіпер і вже знов хотів гукнути на Прокопа, але кухар сказав усмиряюче: "Ви не гнівайтеся, дядьку шкіпер, Прокіп хоч і хоче, але не може. Се він замотався у лапку на щурі, яку сам помагав ставити".

З під дверей роздався голос Прокопа: "І побачите, дядьку шкіпер, що я їх усіх виловлю".

"Надто вже в нас щурі розпаношилися", додав Буґшпріт.

"Він не хвалько", пояснив блище кухар, показуючи на Прокопа, "він тільки так замотався, забувши мабуть на лапку",

"Еге, поквапився до колеса", підтвердив Прокіп.

"А чого се ви стоїте як телепні!" гукнув дядько шкіпер. "А ну, кухарю, підноси двері!"

"Чи не напєтеся води?" предложив кухар Прокопови. Але Прокіп пробурчав люто якесь прокляття, копнув нещасні двері аж затріщали, і сказав на відхіднім: "Напєшся води, пожди, ціле море, тільки ледви чи подужаєш!"

Се страшне пророцтво чимало налякало забобонних моряків. Рішили доложити всіх сил, щоби позбутися щурів.

Боговійно гляділи моряки в ранці на другий день, як із кухні піднімався густий дим.

"Що се там кухар виготовляє?" питав цікавий як завжди юнґа.

"А ти б понюхав", не втерпів Прокіп. "Щоб знов окропом вшкварив", боронив юнґу Семен.

"Не пхай, значить, носа поміж двері", тягнув Прокіп.

"Чи не чари які?" питав недовірчивий Буґшпріт.

"Кухар, як людина з вищою освітою, бачте, служив сторожем у гімназії, не то в чари не вірить, але й до церкви не ходить".

"Он воно як, він мабуть хоче всіх щурів відразу викурити", сказав Семен.

"Мабуть воно так, коли б тільки не викурив цілого корабля", понуро сказав Прокіп.

Морякам аж мороз пішов поза плечима. Злі знаки множилися. Велике вітрило само собою відвязалося на горішнім кінці, Семен скотився долі сходами в трюм, щурі в білий день бігали по чердаці, Прокіп забув клясти і плювати що пять хвилин, так що Буґшпріт не міг наставляти свій годинник. Одним словом якесь лиховісне прочуття охопило цілу залогу.

"Коби скоріще до Одеси", зітхали моряки, "тоді вже щурам буде амінь. Вітер, як на те не квапився сповняти бажання моряків, хоч і як світив шкіпер лямпаду перед образом св. Миколи. В кінці було сього шкіперові за багато, і його могутній бас роздався на весь корабль: "Юнго, гаси лямпаду! бач вітру не ма!"

Кухар увесь вільний час ходив по помості з линвою у руках. На кінці линви привязав жмут велитенських цьвяхів. Горе щуреви, якого влучив жмутом по хребті: відразу робився шницлем. Зате цілий поміст покрився шрамами і пятнами, що аж скребли за серце старих моряків, які можуть глядіти тільки на чистенький і гладесенький поміст. Але кухареви з відомих зглядів ніхто не важився про се згадувати, раз що се людина з вищою освітою, а по друге, всяк, навіть дядько шкіпер, любив гарненько пообідати.

Щуряча язва так розпаношилася, що морякам уже й курення не помагало, і вони почали занедбуватися у сповнюванні обов'язків. Дядько шкіпер не міг не помітити сього, і прикази лунали з чердака куди різкіще.

Повний місяць зазирнув в ілюмінатор і розбудив дядька шкіпера. Легенький вітрець рівно тручав барку, і дядько окрім звичайного скрипу бльоків не почув нічого. Корабельний хронометер показував північ. Дядько шкіпер вийшов на чердак, щоби подихати свіжим воздухом. Ніч була ясна і чудова. Вітрила були повні, хоч вітер не качав кораблем. Коло колеса непорушно наче камяна статуя стояв Прокіп. Вогонь його люльки жеврів наче світлячок. За кораблем простяглася доріжка. Дядька здивувала повна тиша. Адже звичайно чергові говорять собі на помості, чується в ряди годи регіт та сміхи, заграє чародійна сопілка, або навіть хтось затягне пісні, або танцює. А тепер тихо хоч маком сій. Що се таке? Дядько тихесенько зійшов босоніж на поміст і тямлячи на зрадливі двері до кухні, подався на бакборт попри рятунковий човен. У яснім сайві місяця поміст виглядав таємничо, куди не глянь видно було віка зі скринок на сухарі, підперті одним боком на патичках. Патички оскільки шкіпер міг доглянути були привязані дротами до... Очи шкіпера побігли в напрямку дротів, що блестіли металічно, геть аж до керми, де зза борта виглядали голови моряків, що тримали дроти в руках наче вудки. Коло кождого сторчав держак. Шкіпер помітив, що коло кождого держака звисав важкий жмуток цьвяхів. Під кождим віком лежали незвичайно приманчиві річи: шматки хліба, сала, а навіть коштовного цукру. Не важко було догадатися, що се були лапки на щурів. Крізь відхилені двері кухні виглядали блискучі очи кухаря. Враз помітив шкіпер на помості величезного рудого щура. В людськім розумінню поводився дуже безлично: ходив преспокійно поміж приманами, шкрябився лапкою у карк, ставав на задні лапки і нюшив на всі боки. Здавалося, що кпить собі зі своїх лютих ворогів і тих усіх нездарних людських хитрощів. Раптом щур мабуть хотів зробити приємність і людям та почав забігати під лапки. Дроти почали дріжати, але покищо ніхто не важився потягнути, бо рухи щура були надто скорі і неожидані. Та ось шур майже спинився під найвищою лапкою. Шкіпер почував, що тепер рішиться. У воздусі зависло крайне напруженнє. Ще секунда і… двері кухні відхилилися і воздухом свиснув жмут цьвяхів. Одначе кухар не обчислив добре віддалі. Не досягнув щура. Всі лапки самі собою затріснулися, і раптом усі моряки стояли коло кухаря та лаяли його на всі заставки.

"І чого се ти зі своїми цьвяхами, як Пилип з конопель вирвався?"

"Та хиба ж це твоя лапка була?" допитувався властитель лапки.

"Ех, не витримав", з найвищою погордою сплюнув поміж зуби Буґшпріт. Пригноблений кухар зник за дверима своєї кухні, і поміст поволі успокоївся.

На другий день приємний запах добувався із осідку музи кулінарної штуки.

"А я вам кажу", сказав Семен по зрекоґноскованню воздуха довкруги кухні, "що се кухар хоче поправити вчорашню невдачу і напік нам медяників". Се потвердив ніс Буґшпріта, і ніхто більше не сумнівався. Але обід прийшов і минув, а медяників не було, вечеря прийшла і минула, а медяників ні сліду. Ніс Буґшпріта витягнувся іще довше, оскільки се було можливе. По восьми склянках зміна завважила на помості малі кульки, розсипані по всіх усюдах. Се були кришки медяника. Кола моряки висказували свої обурення, отворилися двері кухні, і кухар промовив:

"Щурі вельми люблять медяники. Сі шматочки затруєні. Не раджу коштувати", – і зник у своїм святилищі.

І полювання ішло своїм тягом з ще більшим запалом. Цілий поклад був покритий задрасненнями і пятнами. Всі лапки працювали механічно. Вигинули всі щурі – тільки рудого щура ніяк не можна було спіймати.

Забобоний Прокіа почав навіть хреститися на вид рудого щура: "Ей коби він на нас якої біди не напровадив!" Але якої біди – про се не хотів говорити.

Шкіпер побачив, що так дальше не йде, коли сьому не зарадиться, то всі готові покинути корабель. Скликав цілу залогу і сказав:

"Я знаю, що ви не дуже псотники , але все таки поклад корабля має за богато дір. Певно, що се з вини щура. Хто його вбє, дістане карбованця і три дні берегового в Одесі. Тож ідіть і ловіть, а передівсім не руйнуйте "Соловейка".

Від тої хвилини залога перемінилася в гончих псів. Про сон не було мови. Всі полювали. Лапки доведено до крайної досконалости. Але щур не попадався. Остаточно всі рішили, що щур має більше дотепу від них усіх, але все таки силкувалися, як небудь перехитрити щура.