Читати книгу - "Збірка творів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ГОРТЕНЗІО
І я зроблю те саме. Та якщо ваша ласка, ще слівце. Хоч сама природа нашого суперництва не дозволяла відвертої розмови, але тепер, поміркувавши, я збагнув: щоб знов дістати доступ до нашої богині й стати щасливими суперниками в коханні до Б’янки, нам треба залагодити одну річ.
ГРЕМЙО
Яку ж, коли ваша ласка?
ГОРТЕНЗІО
Дуже просту, добродію: знайти чоловіка її сестрі.
ГРЕМЙО
Чоловіка? Дідька лисого!
ГОРТЕНЗІО
А я кажу — чоловіка.
ГРЕМЙО
А я кажу — дідька! Невже ти, Гортензіо, гадаєш, що як її батько великий багатій, то знайдеться такий йолоп, що візьме за себе оту зміюку?
ГОРТЕНЗІО
Пхе, Гремйо! Хоч ні вам, ні мені не стало б терпцю витримувати її безнастанне гиркання, та коли як слід пошукати, то знайдуться на світі й такі зухи, що візьмуть її з усіма вадами, аби лиш за нею дали досить грошей.
ГРЕМЙО
Не знаю. Я б волів, щоб мене за той посаг щоранку шмагали на ринку, ніж із такою жити.
ГОРТЕНЗІО
Воно, звісно, правда: чи в камінь головою, чи каменем у голову. Та коли вже Баптістина умова зробила нас товаришами, то зоставаймось ними, поки, напитавши старшій дочці чоловіка, дамо меншій волю для заміжжя, а тоді знову — хто кого. Мила Б’янка! Щасливий той буде, котрий її здобуде! Хто перший добіжить, тому з нею й жить. А ви як скажете, синьйоре Гремйо?
ГРЕМЙО
Я згоден з вами, і я залюбки подарував би найкращого в Падуї коня тому, хто б згодився посватати Катеріну, аби лише поквапився, та швидше її взяв, і в шлюбне ліжко вклав, і з дому геть забрав. Ходімо.
Гремйо й Гортензіо виходять.
ТРАНЬЙО
Скажіть, мій пане, чи можлива річ,
Щоб так кохання захопило вмить?
ЛЮЧЕНЦО
Ох, Траньйо, поки на собі не взнав,
Що правда це, не йняв я віри й сам.
Вона ж неначе квітка, та, що зветься
«Люби-мене», — ну, от я й полюбив.
Тепер тобі по правді признаюсь —
Ти в мене відданий і щирий друг,
Як Анна у цариці Карфагена:
Я млію, Траньйо, я палаю, в’яну,
Я згину, як не матиму її.
Порадь же, Траньйо, — ти, я знаю, можеш,
І поможи — бо ти, я знаю, хочеш.
ТРАНЬЙО
Мій пане, ганить вас тепер не час,
Кохання лайкою не проженеш.
Як сталось так, лишається одно:
Redime te captum, quam queas minimo[3].
ЛЮЧЕНЦО
Спасибі, хлопче. Славно ти почав,
Кажи ж і далі, потішай мене.
Твоя порада, бачу, не дурна.
ТРАНЬЙО
Ви не спускали з дівчини очей,
Тож, мабуть, не розчули усього.
ЛЮЧЕНЦО
О так, я тільки й бачив те лице.
Яка краса! Колись була така
Хіба лиш Агєнорова дочка:
Сам Зевс схилився до її колін,
Коли на крітський берег вийшов він.
ТРАНЬЙО
І більш нічого? Й вам не впало в очі,
Як розходилась тут її сестра?
Так лаялась, що аж лящало в вухах.
ЛЮЧЕНЦО
Я бачив лиш губів коралі й чув
Лиш пахощі від подихів її.
Усе було в ній любе та святе.
ТРАНЬЙО
Ні, треба конче цей дурман розвіять.
Прокиньтесь, пане. Любите її —
То треба думать, як її здобути.
Сестра її така сварлива й клята,
Що батько заміж випхати її
Жадає, а тому кохану вашу,
Мов соколицю в клітці, він замкнув,
Щоб їй не докучали женихи.
ЛЮЧЕНЦО
Який же він жорстокий батько, Траньйо!
Та ти казав — він нібито шукає
Учителів для неї дуже вмілих?
ТРАНЬЙО
Так, я казав — і вже придумав, пане!
ЛЮЧЕНЦО
Я, Траньйо, теж.
ТРАНЬЙО
І я ладен закластись,
Що в нас обох одна й та сама думка.
ЛЮЧЕНЦО
Кажи свою.
ТРАНЬЙО
Ви будете учитель
І найметеся дівчину навчать.
Оце ваш задум.
ЛЮЧЕНЦО
Так. Чи вдасться він?
ТРАНЬЙО
Не вдасться, бо тоді хто ж буде вами?
Хто буде жити в Падуї за сина
Вінченцо з Пізи, і держати дім,
І вчитися, і друзів пригощати,
І земляків навідувать своїх?
ЛЮЧЕНЦО
Ну, годі, годі. Я вже все збагнув.
Адже нас тут іще ніхто не знає
Й не зможе розрізнити, хто з нас пан,
А хто слуга. Тому зробімо так:
Ти, Траньйо, будеш паном замість мене,
І дім держатимеш, і слуг, мов я,
А я зроблюсь кимсь іншим: флорентійцем,
Чи неаполітанцем, чи пізанцем
Простого роду. Не барімось, Траньйо,
Перевдягаймось. Ось мій капелюх
І плащ. Бйонделло буде твій слуга,
Та спершу треба вмовити його,
Щоб він мовчав.
ТРАНЬЙО
Так, ваша правда, треба.
Міняються одягом.
Коли у вас таке бажання, пане,
А я в усьому вам коритись маю,
Бо тато ваш, прощаючись, велів:
«Слугуй же вірно синові». (Щоправда,
Він, мабуть, інше на увазі мав), —
То що ж, нехай побуду я Люченцо,
Бо дуже я люблю того Люченцо.
ЛЮЧЕНЦО
Побудь, бо той Люченцо закохався,
А я рабом побуду, щоб скорить
Ту дівчину, чиє лице зненацька
Мій зір вразило й узяло в полон.
Входить Бйонделло.
А, ось він! Де це ти, поганцю, був?
БЙОНДЕЛЛО
Де я був? Ні, ви скажіть, де це ви були! Хазяїне, чи мій товариш Траньйо вкрав ваше убрання, чи ви вкрали його вбрання, а чи ви один одного обікрали? Скажіть, будьте ласкаві, в чому річ?
ЛЮЧЕНЦО
Іди сюди. Не час тепер для жартів,
Отож поводься, як годиться, й слухай.
Ось Траньйо, щоб мене порятувать,
Одежею зі мною помінявся,
Бо я, сюди прибувши, посваривсь
Тут із одним і вбив його в двобої.
Тепер слугуй йому, немов мені,
А я світ за очі тікати мушу.
Ти зрозумів?
БЙОНДЕЛЛО
Я, пане? Ані крихти.
ЛЮЧЕНЦО
Забудь, що Траньйо звуть його. Ти чуєш?
Тепер Люченцо він.
БЙОНДЕЛЛО
Ото щасливий!
Якби й мені таке добро припало!
ТРАНЬЙО
Ну, а я б собі, їй-богу, ще одного побажав:
Щоб Люченцо таки справді Баптістину меншу
взяв.
Та гляди — не ради мене, для хазяїна твого
Обережний будь на людях і слівцем не зрадь
його.
Як зі мною наодинці —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збірка творів», після закриття браузера.