Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

– Свої завжди гарніші! Ми вже сто разів обговорювали це. До того ж тобі час обзавестися спадкоємцем.

Це вона так вважає. А Тайрашу, головне, щоб власний дракон не оголосив йому війну через якусь козульку.

– Мамо, мені потрібна МОЯ дракониця! – усміхаючись так само сліпуче, вкотре повторив Раш.

– Клянуся предками, я сама мрію про те, щоб дракониці знову отримали крила, – сумно зауважила мати. Вона й сама була безкрилою. І це турбувало її, так само як і нерозкрита таємниця загибелі чоловіка. Раш це відчував, хоч ніколи не чув, щоб вона скаржилася. Одне примиряло її з безкрилою долею – ось уже півтисячі років дракониці не отримували другої сутності. Зовсім. – Але... Поговорімо про це якось потім, а поки йди і потанцюй з дружиною.

– Як вам завгодно, мамо! – скривився Раш, що з натяжкою могло зійти і за посмішку.

Дев'яносто днів... Хоча ні. Вже вісімдесят дев'ять, та від цього не легше!

Шейлін

– Ти та Тайраш! – Елейна поправила складки на моїй сукні. – Така гарна пара! Раш так на тебе дивиться! З такою пристрастю! Він без тями закоханий в тебе!

– Це точно, – я зберігала весільну усмішку на обличчі, намагаючись виглядати щасливою. – Без тями.

Без тями, а ще без почуттів та совісті.

– Це буде весіллям року! – Кейтлін притягла мене до себе, обдаючи їдким квітковим ароматом. – Якщо спадкоємець, звичайно, не вирішить одружитися!

– Я саме так і уявляла ідеальне весілля, – Джолін зачаровано розглядала гостей. – Тут зібралися майже всі представники стародавніх домів!

Що ж! Весілля мрії, на якій наречений і наречена роблять все, щоб опинитися якнайдалі один від одного. Наприклад, як я просто зараз. Вела світські бесіди з однокурсницями, намагаючись вдати, що це і не моє весілля зовсім. Виходило, звісно, ​​погано.

– Доброго вечора, дівчата, – голос нав'язаного чоловіка пролунав за спиною, ніби глузування. – Можу я у вас забрати мою… дружину для першого танцю молодят?!

Останнє слово Тайраш сказав так, ніби подавився кислим вином.

– Так-так звичайно! – Сестриця, посміхаючись підштовхнула мене в бік чоловіка. Однокурсниці проводжали мене зацікавленими поглядами.

Тому зберігаючи незворушність і намагаючись виглядати гідно, я все ж таки зробила крок уперед і вклала свою долоню в руку Раша. Хоча, судячи з його обличчя, він сподівався на відмову.

Невже це обов'язкова частина урочистостей?! І хто взагалі вигадав цю традицію...

Заграла музика, і мій чоловік, мовчки і не звертаючи уваги на мої високі підбори, дуже швидко повів мене в танці. Долоня грубо врізалася мені під ребра, у кожному русі відчувалася різкість, а в погляді гостра ворожість. Я ледве встигала переставляти ноги.

– Тебе взагалі не вчили танцям? Швабра і та рухається граціозніше, – процідив він крізь стиснуті зуби. Він усміхався рівно так, ніби не їв уже місяць і не знав, з якого боку починати мене гризти.

Я трохи запнулася від такого нахабства.

– У танці беруть участь двоє, а ви, на мою думку, маєте намір звернути мені шию, – процідила в тон чоловікові, але все-таки начепивши на обличчя посмішку. – У вас обличчя позеленіло. Вам недобре?!

– Рівно з того часу, як мені повідомили "прекрасну" звістку про те, кого мені навісили за дружину! – навіть не подивившись на мене, просвистів він крізь зуби, немов у його родичах значилися болотяні гідри. – Ти навчилася манер? Пригадується при останній нашій зустрічі, особливого виховання за тобою не спостерігалося.

Кров прилила до щік. Та він знущається!

– Це ви при минулій нашій зустрічі бігали голяка по моєму будинку!

– Первородний драконе, як же я сподівався, що та наша зустріч була останньою! – вишкірився він і прогнув мене назад так, що я всерйоз злякалася, що зламаюсь навпіл. – Можеш навіть не мріяти, що залишишся в моєму будинку на правах господині, – додав він пошепки, схилившись до самого вуха і тільки після того повернув мене в вертикальне положення. Ось жеж...

– Сплю і бачу, як від вас піду! І закон буде на моєму боці. Спадкоємців можете заводити з кимось іншим. З однією з цих…. ваших...

Раш скривився, нагородивши мене таким поглядом, що зараз мені належало б спалахнути! У прямому значенні цього слова!

– З тобою я навіть тарганів у будинку заводити разом відмовляюся! – у його голосі прорізався драконячий рик і щось у грудях здригнулося. Абсолютно незнайоме почуття, але таке… бентежне.

– Лієр Тайраш, ви з усіма дівчатами такі ввічливі?! Не дивно, що ви так і не одружилися! Але ж раніше ви клялися, що будете любити, поважати і ніжно піклуватися про свою дружину!

Він відхилився і самовдоволено посміхнувся, мало не засміявся мені в обличчя.

– Ніколи я не визнаю дівчину – дочку дракона, винного в смерті мого батька, законною дружиною.

Різкий ривок, і я вже літаю в повітрі. Прокляті спідниці. І, здавалося б, ось тут я вже мала б розпластатися на підлозі у всій своїй красі, але ні. Впіймав. Хоча, думаю, спокуса була відійти вбік і подивитися, як я мальовничо лежатиму на підлозі.