Читати книгу - "Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур"

На жаль, прокинулася я не в своєму знайомому ліжечкові, а в розкішній кімнаті маєтку Лайонкорт. Все так само моя душа знаходилась в тілі Мелісандри, героїні книги, яка в кінці історії безславно гине. І якщо в книзі це був лише звичайний вигаданий персонаж, то зараз Мелісандра це я, і пожити мені ще ой як хотілося.

— Ну що ж відпочила, тепер час і про план подумати, — буркотіла під носа, вибираючись з-під теплої ковдри. Цікаво, чи повернувся вже батько дівчини?

Витягнувши з шухляди столика кипу чистих паперів, я збиралась записати все, що пам’ятала про цю кляту книгу. Та як не силилась згадати, як не намагалася змусити мозок відтворити прочитане, мені це ніяк не вдавалось. Я пам’ятала, що на головну героїню повинен був бути замах, навіть ім’я тієї служниці згадала ще вчора, а далі наче туманом заволокло. Здавалось наді мною знущаються, підсовуючи спогади про солоденькі діалог головних героїв чи навіть сцену їхнього першого поцілунку. Або ж на поверхню випливали роздуми про банальність сюжету, хоча книга мені дійсно сподобалась. Тоді подобалась, коли не переді мною маячила близька гибель! Зараз же думалось, що краще б я читала якусь милу романтичну історію, без інтриг та вбивств. 

Та щоб воно все синім полум’ям погоріло! Дайте хоч згадати, як померла Мелісандра в тій проклятущій книзі! 

— Реє, ви вже прокинулись? — почувся голос служниці за дверима. 

Швидко прибравши папери в шухлядку, я крикнула їй, щоб заходила. Треба ж дізнатись ситуацію з татусем!

— Я зараз приготую вам ванну, реє, і підготую сукню. Яку б ви хотіли вдягнути?

Ай! Прикусила язика. Боляче, звісно, та краще так, ніж бовкнути щось дурне. Наприклад, так і кортіло запитати “а які є?” або ж, ще краще, “а де подивитись можна?”. Та вибір все одно треба зробити, навіть не знаючи. Не голою ж ходити! Та й служниця здивується, якщо проігнорую таке питання.

— А знаєш, на твій смак хай буде! Хочу чогось несподіваного!

Якщо дівчина і здивувалась, то не продемонструвала це, а лиш присіла в реверансі і пішла готувати ванну. Я ж залишилась сидіти і згадувати, як загинула Мелісандра. Треба ж знати, чого уникати і як не опинитись навіть випадково поруч з Темним в фінальній битві.

Темний…Точно, це ж він вбив героїню, коли зрікся людської подоби. В чому ж там була справа? Чорт забирай, ніяк не згадати! Точно хтось знущається, бо не могла ж я забути такого.

— Реє, ваша ванна готова! 

Можливо, спогади будуть з’являтися поступово? Або ж мені треба щось зробити, аби отримати до них доступ. Знати б ще що саме! 

Темний, вся справа в ньому чи не так? Давай, Кіро, згадуй хто він такий, як виглядав і чого прагнув! Хто він, Кіро?

Мене наче блискавкою вдарило, так швидко з’явились потрібні спогади. Точно! Старший брат принца Лортана — Клод Рестенгрот, один із небагатьох чаклунів королівства і правитель Темного лісу. Він, начебто, в якийсь момент став одержимий ідеєю стати королем, а зустрівши Сандру закохався в неї. Чи не закохався, а просто вирішив зробити своєю, аби розбити серце брату? О ні, знову не пам’ятаю!

Так, думай, що там було? Як реагувала Сандра і що робила в цей час моя попередниця? 

Сандра. Сандра. Сандра. 

Темний. Темний. Темний.

Я повторювала слова, як мантру, сподіваючись, що це допоможе згадати. Але, на жаль, нічого не вийшло. Вода встигла й охолонути, а подальші спогади так і були не доступними. Хоча ні, не зовсім. Я згадала, що пан, чи точніше рей Клод обожнював горіхове печиво. Це звісно дуже важлива інформація! Дякую вам, ті хто зверху споглядають за моїми муками! Мені що, нагодувати головного злодія, щоб він не вбивав мене? 

— Реє, ваш батько повернувся, — забігла в ванну служниця, коли я зібралась закутатись в теплий рушник. — І здається він злий, наче зграя вовків!

Треба тікати! Думка, звісно, була дуже спокуслива, та тільки куди я побіжу роздягнена? Хіба що до Темного в лапи! Ну а раптом він в мене з першого погляду закохається і залишить у себе? Батько ж Мелісандри не піде проти чаклуна, та ще й одного з найсильніших, ще й на додачу володаря Темного лісу? 

Здавалося б, дурна думка, що промайнула через нервування, але…

— Чудово! — усміхнулась я збуджено. — Адже в мене є геніальна ідея!