Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

Остап замовк, ніби збираючись із думками.

– Усе ж було нормально, пам’ятаєте? А далі Сергій дізнався, що переміг у конкурсі, де призом став «MacВook Pro». Той самий, що він попросив у дзеркала… І тієї ж ночі… Далі й інші бажання почали здійснюватися, це ви й самі знаєте.– Остап обвів присутніх поглядом.– Але тільки після його смерті я відчув, що з легендою про Панночку щось не так. Що в ній є щось таке, чого я спочатку не помітив, і тому…

– О’кей,– знову втрутився Алекс,– припустімо, це правда. Що далі? До чого тут смерть Сергія? У твоїй оповіді про це жодного слова, хіба ні?

– У тому-то й справа, що це звичайна міська легенда.– Мафін чомусь стишив голос.– Ми не знаємо, звідки вона взялася і як виглядало її першоджерело. Цілком можливо, що це насправді не романтична, а жахна історія, а потім її перекрутили на інший лад. Це ж фольклор, так буває. І я майже впевнений, що знаю, куди сягає коріння. Бо воно…

– Тобто ми маємо повірити у надприродне? – втрутився в розмову Богдан.

– Саме так,– нарешті подав голос Макс.

До цього часу він сидів на куті столу, уважно спостерігаючи за приятелями. Всі, крім нього й Сашка, який вмостився напроти, втягнулися в порожню балаканину, на якийсь час забувши про головне. Про те, що зібралися вони не сперечатися про «буває – не буває», а докопатися до суті. Однак, як відомо, інтелектуальні здібності натовпу, навіть якщо він складається з кількох осіб, дорівнюють інтелекту найдурнішої людини в ньому. А зараз тут таких налічувалося двоє: Алекс і Богдан. Кожен з них керувався чимось своїм, тож обидва й почали суперечку, що всіх відволікла від мети.

– Овва! Та в нас тут друге пришестя месії!

Савицький знову був у своєму амплуа, однак Макс чи не вперше за весь час їхнього знайомства не зважив на цей ущипливий коментар.

– Гей, охолонь, чуваче! – звично вступився за приятеля Остап.

– Та хай,– посміхнувся Максим.– Йому ж усе одно, що буде далі. А коли здохне, то татко поховає любого синочка як належить, ще й встановить йому надгробок у вигляді кредитної картки, так?

Алексові аж дух перехопило від такої наглості. Інші вирячилися на Макса мов на навіженого. Кожен міг би поклястися, що ніколи не чув від нього бодай чогось схожого.

– Га? Ти щось сказав? – сторопіло перепитав Алекс за мить.

– Ти чув, що я сказав. Як здохнеш, то батько поховає, не хвилюйся…

Богдан кинувся на Савицького точно в ту мить, коли той рвучко змахнув кулаком,– спортивна реакція далася взнаки. Завдяки цьому Макс залишився неушкодженим. А був шанс вилетіти з-за столу із заюшеним обличчям – стільки люті вклав Алекс у свій рух.

Усе, що було на столі, полетіло на підлогу. Відштовхнувши стіл ногою, Савицький знов був кинувся на Макса, але Богданові на допомогу наспів Остап. Дівчата шарахнулися врізнобіч, а Сашко залишився на місці, наче загіпнотизований тим, що відбувалося.

За хвилину супротивників розтягли по кімнатах. Туди ж подалися й обидва «табори»: розлючений Алекс, Сашко і Богдан засіли в спальні, де й намагалися отямитися від того, що тільки-но сталося; інша сторона в особі Остапа, Дари, Лани й Макса перемістилася до кухні, де можна було покурити, перевести подих і зібратися з думками, бо, чесно кажучи, ніхто з них не чекав такого розвитку подій.

Відчинивши вікно, Лана закурила, жадібно затягуючись. Вона відчутно нервувала й весь час скоса поглядала на Макса.

«Ніколи б не подумала, що в цього хлопця є яйця,– посміхнулася вона подумки.– Тож не такий він вже й пропащий, як ми звикли вважати…»

Мафін мовчки дивився на сусіда по кімнаті – дивина, та й годі. Трохи посидівши з ними, Дара подалася до хлопців у спальню. Звідти й досі чулася брудна лайка Алекса, перемішана з погрозами, причому не лише в бік Макса, а й всіх «дебілоїдів, які наслухалися казочок у дитинстві й досі казяться через якусь хрінь».

Конфлікт треба було хоч якось залагодити.

Вийшовши з кухні, дівчина зненацька збагнула, що сьогоднішня ніч, проведена нарізно одне від одного, для них із Богданом стала першою, але далеко не останньою на шляху майбутніх поневірянь. І навряд чи все налагодиться найближчим часом.

У спальні Алекс гримав на Сашка: той перебував ні в сих ні в тих, тобто обрав нібито нейтральну позицію. І коли «господар» поцікавився його думкою, висловився дуже обережно: мовляв, потрібно мирне вирішення інциденту, а разом із тим й об’єктивний розгляд «теми зборів». Вочевидь, у нього теж стався перелам – швидше за все, під впливом ситуації із сандвічем у кафе. Тож несподіванок виявилося вже дві – Макс і Сашко Кравич. Алкоголь лише розпалював пристрасті.

Дара з’явилася вчасно, щоб хоч трохи вгамувати Алекса.

– Це все для нас самих, розумієш? – промовила вона, сідаючи поруч.– Повір, ніхто не став би морочитися з дурнею, якби не бачив чогось дивного. Настільки дивного, що просто не вкладається в голові. Я й сама почуваюся так само…

Дівчина побіжно глянула на Богдана.

Той стояв під стіною, за звичкою тримаючи руки в кишенях спортивних штанів. І напевне розумів, що сказане Алексові адресувалося також і йому.

– Чесно тобі кажу: ще ніколи в житті я не почувалася так жахливо, як протягом останнього місяця. Ці сни… Не знаю, як пояснити. Це просто неможливо переповісти, просто повір мені, гаразд? Ми всі стоїмо на порозі чогось… Ні, ми вже перетнули поріг чогось незбагненого, і це точно не на добро. Ти все зрозумієш, просто тобі потрібно більше часу, щоб переконатися. А ще…

Її перервав відчайдушний крик.

Усі, хто був у спальні, ошелешено втупилися один в одного й навіть не помітили, як у дверях виникли Остап із Максом.

– Хто кричав? – стривожено спитав Богдан.

– Що там? – смикнувся Алекс.– Що сталося?

Відповіді вони не отримали.

Богдан схопився з місця й вискочив до вітальні – там було порожньо. Коли за ним кинувся Алекс, хлопця в кімнаті вже не було – він прожогом летів до кухні. Усі метнулися за ним, але й там їх зустріла порожнеча. І запах свіжого тютюнового диму.

– Де Лана? – розгублено звернувся до присутніх Богдан.– Де вона?

У цей момент пролунав ще