Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

-Мила моя, залишайся зі мною. 
-Я не можу. Там діти! Вони не винні. Я мушу їм допомогти. Але сьогодні, я не хочу думати про це. Я хочу цю ніч провести з тобою, відчувати тебе, цілувати обіймати, робити все, чого не вистачало всі ці дні без тебе.

І він накинувся на мене з поцілунком. Таким гарячим та пристрасним. Просити його не довелося. І все рівно, що я вже чиясь дружина. Ми кохаємо один одного, а це головне. Людомир підхватив мене і поніс до спальні. Одяг просто розірвав на мені. А мені і не хотілося чекати. Ось він, тут. А все інше - почекає. Ми кохалися всю ніч. Але настав ранок. Ранок, який мусить нас розʼєднати. Ранок, якого ми так не хотіли зустрічати. Я піднялася, з гіркотою в горлі та душі. Нашвидку сходила в ванну. Людомир приніс сукню, адже та була розірванна на шматки. Одягнувшись я підійшла до вікна. Коханий став ззаду, обійняв мене за плечі та закрився обличчям в моє волосся.

-Ти ж знаєш, що якщо щось потрібно або тільки передумаєш, дай мені знати!

-Знаю, любий, знаю.

-Як тільки подумаю, що в тебе є законний чоловік і ти повертаєшся до нього, так і хочеться все і всіх розірвати.

Я повернулася до нього і дивлячись в очі сказала:

-Коханий, я тільки твоя! І душею і тілом. І мені все рівно, хто він. Ти знаєш мої плани. І він в них не вписується. Довіряй мені, будь ласка, як я довіряю тобі. 
Тяжко вдихнувши він притягнув мене до себе. Обійняв так міцно, що я відчула як зжимаються мої ребра, а потім відпустив:

-Лети! Бо ще хоч хвилина поруч з тобою і я тебе не відпущу. Не послухаю тебе. Просто не зможу.

Сумно глянувши на нього, я випригнула з балкону і за секунду в небо здійнявся гарний чорний дракон.