Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

"Шоколадниця Делара" виявилася невеликим будиночком, до якого була прибудована простора альтанка — гостроверхий дах, що спирається на безліч різьблених стовпчиків. Між стовпчиками стояли столи, і, сидячи там, можна було милуватися кораблями, що заходять у порт.

Пахло в «Шоколадниці» дивовижно — шоколадом, ваніллю, карамеллю, апельсинами та травами. За столиками сиділи переважно дівчата або літні матрони з виводками дітей. Але були й парочки. А ось Ліїн у компанії аж трьох чоловіків різко виділялася, і деякий час на неї з цікавістю вирячилися всі відвідувачі, навіть діти. Мабуть, намагалися зрозуміти, що це за такий важливий птах.

Ліїн чужий інтерес ігнорувала. Адже вона елана, яка їй справа до чиїхось зацікавлених поглядів? Та й шоколад був відмінний — темний, гіркуватий та густий.

Каяр щосили розважав як Ліїн, так і дівчат, що сиділи навколо — говорив він голосно і розповідав кумедні історії.

Айдек стояв як скеля, обдаровуючи підозрілими поглядами рознощиць і тих, хто заходив з вулиці.

Марк, схоже, шоколад любив навіть більше, ніж Ліїн. І дівчина стала лише приводом, щоб віддатися цій негідній чоловіка пристрасті. Тому він тепер сидів з виглядом кота, що обжерся, і явно був задоволений життям.

І всі б і далі продовжували насолоджуватися життям, не згадай Ліїн про синьоокого капітана і його опік. Чесно кажучи, їй просто хотілося зіпсувати настрій Марку, така собі маленька жіноча помста.

— А Велівера зараз напевно опік лікує, — задумливо сказала вона, зазирнувши до своєї чашечки.

Марк, який якраз пив уже третю порцію шоколаду, спочатку закашлявся, а потім подивився на Ліїн так, ніби вона щойно напророкувала кінець світу.

— Який опік? — спитав він хрипко, вдосталь надивившись.

— На боці, він сказав, що нічого страшного.

Марк акуратно поставив на стіл філіжанку і щось забурмотів собі під ніс.

— Сильний опік? — спитав нахилившись.

— Великий, — відповіла Ліїн і теж поставила філіжанку. — Просто почервоніння.

— Ох, дурень, — з почуттям сказав Марк. — Він же через цю штуку не відчує, навіть якщо чужа магія пожиратиме його живцем. А це… Чужа енергія захист пробила, так?

— Напевно, — обережно сказала Ліїн, і Марк підвівся.

— Ходімо! — сказав він.

— Куди? — зацікавився Каяр, який закінчив розповідати чергову веселу історію.

— Юміла рятувати, — рішуче відповів Марк.

Назад вони мало не бігли, у Ліїн навіть з'явилося відчуття, що Велівера там вже практично помер, і вони поспішають вислухати його останні слова. Після яких він гарно відкинеться на подушку і випустить дух.

Втім, реальність відрізнялася не сильно. Коли вони дружною компанією увірвалися в капітанську каюту, Велівера сидів там на ліжку. Без сорочки, зате з пляшкою із темного скла та ганчірочкою в руках. На ганчірочку капітан лив щось із пляшки і прикладав до обпаленого боку. Але допомагало мабуть не сильно. Тому що Велівера був блідий і його виразно трясло.

— Ох, ти ж… — сказав вразливий Каяр.

— Біжи до міста за лікарем! Тим, що з нанесеними магією травмами вміє справлятися! — Наказав йому Марк.

— Стояти! — звелів Веливера, і Каяр, що кинувся до дверей, буквально приріс до підлоги. — Жодних лікарів! Думаєте, вони не розуміють, від чого бувають такі опіки, і не зможуть зіставити їх із тим, що сталося у «Білячому домі»?

— Але… Юміл, я не вмію лікувати, зовсім, треба нам було почекати Санніку, — сказав Марк.

— Не страшно, я впораюся. Зачепило краєм, краплею і надовго цієї капості не вистачить, до вечора минеться.

— Та ти помреш раніше!

— Не вмру, таке я вже переживав.

— Але…

— Марк, відчепись. Краще піди до нашого лікаря і попроси ще знеболювального та жарознижувального.

— Ідіот! — обізвав його Марк, але слухняно пішов.

— Каяр, з корабля ні ногою, доки не сходимо до храму і ти не принесеш чергової клятви на крові. І від Айдека не відходь, він тебе заткне, якщо ти почнеш балакати зайве.

Каяр поступливо кивнув. Мабуть, теж зрозумів, що то за опік.

— Я вмію лікувати, — рішуче сказала Ліїн. — І якщо ви знімете браслет…

— То ця гидота розділиться порівну між нами, — сказав капітан. — У вас, на відміну від Марка, немає захисту від неї. Зовсім. А ще вам заново потрібно налаштовувати взаємодію з потоком і поки не налаштується, краще нічим серйозним не займатися. Тож ні. Не зніму.

— Але…

— Ні!

— Дурень! — обізвала капітана Ліїн.

Вона щиро хотіла допомогти, а він…

— Чоловіки, — пробурмотіла дівчина і пішла до виходу. Бо якби залишилася хоч ненадовго, точно вдарила б і так нездорового капітана чимось важким. І, напевно, погіршила б його стан.

— Нікому не розказуйте! — кинув у спину Велівера.

Ліїн тільки пирхнула і голосно грюкнула дверима.