Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

— Детективе Нельсоне, говорить агент Джонсон. Чи знали ви, що сеньйора Ендрюс була дизайнеркою інтер’єру і сама облаштувала їхній новий будинок?

— Дуже приємно, агенте Джонсоне. Так, Джозеф усе нам розповів: що його мати не дозволила би, щоб скрипка порушила «естетичне тло» її роботи; що його молодший брат був лінивим і останнє, що він би зробив, так це брати уроки скрипки. Однак існує безліч причин, з яких ця скрипка опинилася в будинку. Не забувайте, що в той період Джозеф не проживав там. Будь-хто з родини міг принести її. Мати відвідувала театральну студію.

— Твердження одного з членів родини про те, що певний предмет не повинен бути в будинку, мало би викликати у вас сумніви. Хоча хлопець не жив там, він знав своїх рідних краще, ніж будь-хто з присутніх, — різко мовив Джонсон.

— І я таки засумнівався. Наступного дня я попросив експерта перевірити наявність чужих відбитків пальців на скрипці... Жодних слідів він не виявив.

— Після того як ви наказали бригаді прибиральників очистити місце злочину, — зауважив Дюпре.

Амая глянула на свого начальника. Люб’язність, з якою він почав розмову, навряд чи могла ввести когось в оману.

Детектив Нельсон гучно засопів. Звук нагадував гуркотіння грому.

— Послухайте, я знаю, що ви намагаєтеся зробити. Мені теж шкода цього хлопця, я розумію, яку трагедію він переживає, і саме тому досі відповідаю на його дзвінки. На жаль, я розглядав чимало подібних справ. Джозеф — єдиний, хто уцілів з усієї родини. Його мучить відчуття подвійної провини: з одного боку, він страждає через те, що не був поряд із ними, а з другого — заперечує те, що сталося. Ендрюс хапається за соломину, а я знаю, чим закінчуються такі спроби: якщо він не зможе прийняти батьківський злочин, той факт, що він не загинув тієї ночі, не матиме жодного значення, бо він сам виб’є собі мізки. Ось чому я вдруге відрядив розвідувальну групу до будинку — не тому, що вирішив, що ми недостатньо ретельно виконали нашу роботу, а щоб остаточно розвіяти всі його сумніви. Ми зробили все, що потрібно: оглянули місце події, взяли зразки волосся, крові та сечі, провели експертизу куль. Я наказав групі повернутися й зняти відбитки пальців зі скрипки лише для того, щоб заспокоїти хлопця. Та нічого — геть нічого — не вказує на те, що в будинку побувала стороння особа. Зброя лежала біля руки батька. На його шкірі виявлено сліди пороху. Кулі, які витягли з трупів, були випущені з цього пістолета. Більш ніж очевидно.

— Про який тип скрипки йшлося? — уточнила Амая.

У його голосі вчувалася певна полегкість.

— Це мені відомо. Хлопець не давав мені спокою, тож я не вдовольнився пошуком відбитків, а попросив написати повний звіт. Звичайна скрипка, одна з тих, що використовуються для навчання; будь-хто купив би таку для свого сина-підлітка, якби той раптом забажав навчитися грати. Виготовлена у США, продається за сімдесят доларів у будь-якій крамниці музичних інструментів. Ми перевірили кредитні картки, щоб встановити, чи не купляв хтось скрипку в одній із таких крамниць. Та сума невелика, можна заплатити готівкою.

— Детективе, чи знайшли ви смичок? — спитала Амая.

— Смичок? — Інтонація видавала його збентеження.

— Тонку, дещо викривлену паличку з натягнутим пучком кінського волосу, що торкається струн скрипки для видобування звуку.

— Я знаю, що таке смичок, — сердито буркнув він.

— І що? Ви його знайшли?

Нельсон знову засопів.

— Ні, ми його не знайшли, але я не розумію, чому це важливо...

— Розкажіть мені, за яких обставин зникла скрипка, — попросила Амая.

— Вона не зникла — її вкрали, — ображено відповів він. — Це трапилося після того, як інструмент вдруге оглянули в лабораторії. Тому, якщо ви намагаєтесь пов’язати його щезнення зі злочином, ви дуже помиляєтесь. Як я вже казав, після бурі вікна забили дошками. Підозрюю, що це було зроблено недбало. У подальші дні патруль помітив, що одна з дощок висіла криво; все свідчить про те, що вона зігнулася під власною вагою і кілька цвяхів вилетіли. Хоча в будинку були комп’ютери та фотообладнання, ніхто їх не чіпав. На кухні поліція знайшла відкриту пачку печива. Пропали такі предмети: скляний кубок, скляна підставка для ключів і скрипка. Ми вважаємо, що будь-який хлопець із цього району, схвильований новиною про вбивство, міг відчути спокусу проникнути всередину, коли побачив розчахнуте вікно. Він забрав пару дрібничок, нічого цінного. Не треба ускладнювати.

— Детективе Нельсоне, — перебив його Джонсон, — юний Джозеф Ендрюс наполіг на тому, щоб побачити тіла своїх близьких; ми знаємо, що ви спробували відрадити його, як це зазвичай робиться. Джозеф розповів нам, що його батько щодня тренувався і за своєю вдачею був бійцем, який мав би дати відсіч нападнику. Також він сказав, що на обличчі батька було чимало саден, що скидалися на рани, отримані в ході бійки. Він навіть запам’ятав зламаний ніготь. Згідно зі звітом коронера, що лежить переді мною, на тілах інших членів родини не виявлено ран, завданих внаслідок самооборони чи нападу. Як ви пояснюєте наявність ушкоджень на обличчі сеньйора Ендрюса?

— Ви вірите в бійку з незнайомцем? Якщо ви так уважно читали звіт, ви мали б звернути увагу на відсутність слідів проникнення зі зломом і ознак боротьби. Все це накоїв божевільний батько. Гадаємо, він сам себе поранив. На прикладі зброї знайдено рештки його шкіри. Я часто бачив таке: перш ніж застрелитися, вбивці впадають у відчай. Вони б’ють себе, караючи за злочин або намагаючись повернути ясність мислення. Фізичний біль допомагає їм зосередитися.

— Детективе, я не зрозуміла кількох пунктів у балістичному звіті, — мовила Амая. — Ви провели порівняльне дослідження на основі двох куль: однією стріляли в лабораторії, а другу витягли з голови жертви — молодшого сина, якщо точніше.

— Так і є, — підтвердив Нельсон.

— Чому ви зіставили лише одну кулю? — спитав Джонсон.

Амая відповіла за Нельсона:

— Бачу, що ви спробували вийняти кулю з голів дружини й доньки, але часто трапляється, що при влученні в череп куля розколюється. Ви витягли цілу кулю з голови хлопчика, тому що його череп не такий