Читати книгу - "Академія трьох стихій , Ольга Іваненко"

Тіффані невдоволено глянула на мене й сіла на стілець біля комп'ютера.

- Ми хотіли відвідати спочатку Райана, але нас туди не пустили, - Дженні простягнула мені з цими словами пару пиріжків. - Це мама прислала, та я хотіла вас обох пригостити.

- Він ще не прийшов до тями, - розуміюче кивнула я, принюхуючись до здоби.

- Кажуть, поки не дізнаються, хто на нього напав, та чому, його все одно звідси не випустять, - повідомила Тіффані. - Шкода хлопця. Як напарник, він досить непоганий.

- Ах, ну, так, - сплеснула я руками. - Ви ж встигли подружитися, поки орудували в його кабінеті. Цікаво, чи не через це на нього напали.

- Не кажи дурниць, - підвищила на мене голос русалка. - Ми тихо і швидко забрали фотографію і пішли. Нас ніхто не бачив.

- Або ви так думали, - я намагалася триматися серйозно та не реагувати на жести Алекса.

Судячи з усього, він бачив їх за цією справою. Й дивувався, навіщо їм воно здалося.

- Ти щось знаєш про це? - Тіффані помітно занервувала. - Я думала, в тебе трохи інші проблеми були в той час.

- Всього лише, припускаю, - я невинно знизала плечима. - І, все ж, хочу знати. Навіщо тобі та фотографія? Може, через неї напали на Райана? Мені треба знати, через що його ледь не вбили!

Після моїх слів Дженні залилася сльозами й вибігла з палати.

- Ти чого мені подругу засмучуєш? - роздратовано подивилася на мене Тіффані.

- А чого вона так реагує? - дивувалася я.

- Чутлива вона. А з приводу фотографії тобі знати не слід. Все одно нічим не зможеш допомогти. Тому, кінчай розпитувати.

- Звідки така впевненість? Раптом, я знаю більше, ніж тобі здається. Тож, навіщо тобі сімейна фотографія Фростів?

- Сімейна? - Тіффані здивовано дивилася на мене. - Тобто, як сімейна?

- А ти не знала? - я вдоволено посміхнулася. - На ній два брати. Обидва декани нашої академії. Хіба що, один тимчасово відсторонений від повноважень.

На цих словах я глянула на Алекса, який погрожував мені кулаком. Здається, моя розповідь йому не сподобався.

- Я знала, лише, що Саймон розшукує того патлатого недоглянутого хлопця на фото. Я не думала, що вони брати. Вони такі різні. Той блондин виглядає так, ніби марафон пробіг перед фотографією й не встиг привести себе до ладу.

Тіффані все продовжувала засуджувати зовнішність Алекса, а я намагалася не засміятися в голос. Від реакції декана Айризарда, якого обурила настільки нетактовна оцінка його зовнішності.

Втім, я теж була не згодна з Тіффані. Але реакція та активна жестикуляція професора так піднімали настрій, що в мене не було сил на суперечки та докази, що він дуже навіть добре виглядає.

- Куди ти дивишся? - смикнула мене за руку Тіффані. - Ти чула, що я тобі казала.

- Так, ти шукаєш чарівного блондина з шикарною зачіскою, - не втрималася я, чим викликала ще більшу реакцію в Алекса. - Добре, я допоможу тобі його знайти, якщо ти допоможеш розшукати того, хто напав на Райана. Мені без нього сумно.

- Я цього не чула, - закотила очі Тіффані. – Але, гаразд. Якщо ти справді можеш мені допомогти, можемо тимчасово об'єднатися.

- Дуже добре. Тоді, коли мене випишуть, займемося пошуками. Але, врахуй, те, що ми знайдемо, тобі може не сподобатися.

- Мені головне догодити Саймону. Решта - мене не хвилює.

- Як скажеш.

Я попрощалася з Тіффані та обернулася до Алекса, який строго дивився на мене, схрестивши руки.

- Можеш не дутися, я все одно зараз тебе не чую.

Здається, це було останньою краплею в терпінні декана Айризарда. Він став кричати на мене, хоч і знав, що я його не чую.

Але, хоч він і злився на мене, він не покидав моєї палати та проводив усі дні поруч, поки мене не виписали.