Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Книга кладовища 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга кладовища"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга кладовища" автора Ніл Гейман. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 58
Перейти на сторінку:
все глибше в хащі плюща й дерев, які робили північно-західну частину кладовища небезпечною. Попереджувальні знаки застерігали відвідувачів оминати цю ділянку, але необхідності в цих пересторогах не було: за переплетінням плюща в кінці Єгипетської доріжки й чорними дверима псевдоєгипетської стіни, що вели до місць останнього спочинку, було непривітно і страшно. На північно-західну частину кладовища природа заявила свої права ще років зі сто тому, тож надгробки були похилені, могили забуті чи взагалі поховані під зеленню плюща і п'ятдесятирічним шаром опалого листя. Доріжки загубилися серед них і були непрохідними.

Ніх йшов обережно. Він добре знав цю ділянку, знав, якою небезпечною вона може бути. Коли дев'ятирічним хлопчик досліджував цю частину свого світу, земля під ним просіла, і він полетів у діру завглибшки майже сім метрів. Цю могилу викопали глибокою, щоб умістити багато домовин, але надгробка так і не поставили, а донизу спустили лише одну труну, де знайшовся дещо схвильований джентльмен-медик на прізвище Кастерз, котрого поява Овенса так втішила, що він наполіг на тому, щоб оглянути зап'ясток гостя (який Ніх вивихнув, коли падав і схопився за корінь), перш ніж дозволити переконати себе вирушити по допомогу.

Ніх пробирався крізь північно-західну частину кладовища, слизьке опале листя, заплутане плетиво плюща, де влаштували собі домівки лиси і вдивлялися в нікуди сліпі янголи, бо йому треба було поговорити з Поетом.

Поет звався Німія Трот, і на вкритому зеленню надгробку було написано:

Тут покоїться смертне тіло Німії Трота

Поета

1741-1774

Лебеді співають перед смертю

Ніх покликав:

— Пане Трот? Чи можу я попросити у вас поради?

Очі Німії Трота спалахнули:

— Авжеж, відважний хлопчику. Порада поета — щедрість короля! Як я можу пролити єлей, ні, не єлей, бальзам на твої рани?

— Та то взагалі не рани. Я просто… Ну, з'явилася давня моя знайома, і я не знаю, чи шукати її і поговорити з нею, чи просто забути.

Німія Трот виструнчився на повний зріст (і все одно був нижчий за Овенса), схвильовано приклав обидві руки до грудей і сказав:

— О, ти мусиш піти до неї і благати, називати своєю Терпсихорою, своєю Ехо, своєю Клітемнестрою. Ти мусиш присвячувати їй вірші, величні оди — я допоможу тобі — і в такий, лише в такий спосіб завоювати серце своєї коханої.

— Але мені не треба завойовувати її серце. Вона не моя кохана, — відповів Ніх. — Просто людина, з якою мені приємно спілкуватися.

— З усіх органів, — заявив Німія Трот, — язик найбільш видатний. Завдяки йому ми відчуваємо і солодкість вина, і гіркоту отрути, тому вимовляємо слова і солодкі, і бридкі одним язиком. Йди до неї! Говори до неї!

— Не варто.

— Варто! Ти мусиш! Я напишу про це, коли битву буде програно й виграно.

— Але якщо я проявлюся для однієї людини, решта теж зможе бачити мене краще.

— О, послухай мене, юний лідере, юний герою, юний Александре. Якщо ти нічого не робитимеш, то, коли день добіжить кінця, не матимеш нічого.

— І то правда.

Ніх був задоволений собою і радий, що спитав поради у Поета. Справді, як не поет порадить щось слушне, то хто ж тоді? Що і нагадало йому…

— Пане Трот, — сказав Ніх, — розкажіть мені про помсту.

— Страва, що найкраще смакує холодною, — відказав Німія. — Не вдавайся до помсти у запалу мить. Натомість, зачекай підходящого часу. Був такий собі писака, що звався О’Лірі, ірландець, який мав нахабність, нечема розтакий, написати про мою першу тоненьку збірочку поезій — «Бутоньєрка краси, складена для справжніх джентльменів» — що вона є нікчемними і нічого не вартими віршами, і папір, на якому їх надруковано, значно більше згодився б…

Але ні, я не можу цього повторити. Скажімо просто, що це була надзвичайно вульгарна пропозиція.

— Але ж ви йому помстилися? — спитав зацікавлений Ніх.

— І йому, і всім таким же шкідникам! О так, я помстився, Овенсе, і помста моя була страшна. Я написав і опублікував листа, який причепив до дверей усіх лондонських домів, де збиралися всі ці низькопробні писаки. У цьому листі я пояснив, що, враховуючи ніжну натуру поетичного генія, я більш не писатиму для них, лише для себе і для нащадків, і поки я живий, не надрукую їм жодного вірша! Тому я лишив вказівку, що як помру, мої вірші має бути поховано неопублікованими разом зі мною, і лише коли нащадки усвідомлять мою геніальність, зрозуміють, що сотні моїх віршів було втрачено — втрачено! — лише тоді мою могилу можна буде розкопати, лише тоді мої вірші можна буде витягти з моїх холодних мертвих рук, щоб врешті-решт опублікувати на хвалу й радість усім. Це жахливо — випередити свій час.

— То після вашої смерті їх викопали і опублікували?

— Ні, ще ні. Але часу ще доста. Нащадків багато.

— То… Це й була ваша помста?

— Авжеж. І яка безжальна, яка підступна!

— Т-так… — не надто переконано протягнув Ніх.

— Найкраще. Смакує. Холодною, — погордливо закінчив Німія Трот.

Ніх полишив північно-західну частину кладовища, повернувшись через Єгипетську доріжку до більш упорядкованих і незаплутаних путівців, і, поки зсутеніло, дістався до старої каплиці, не тому, що Сайлас повернувся з подорожей, а тому, що все своє життя з настанням сутінків Овенс туди приходив, і це було добре — мати щось постійне у житті. Крім того, він зголоднів.

Ніх прослизнув крізь двері й пішов углиб склепу. Відсунув коробку з покрученими й вологими парафіяльними переписами, дістав пачку апельсинового соку, яблуко, хлібні палички, головку сиру і повечеряв, роздумуючи, як і де шукати Скарлет, може, сноходою, адже вона навідала його саме в такий спосіб…

Він вийшов назовні і, коли підходив до сірої дерев'яної лавки, побачив когось і завагався. На лавці вже хтось сидів. Вона читала журнал.

Ніх зник ще більше, перетворився на частину кладовища, не помітнішу за тінь чи гілочку.

Але вона підвела очі, подивилася просто на нього і спитала:

— Ніх, це ти?

Він промовчав, а потім відповів:

— Чому ти мене бачиш?

— Я майже не бачу. Спочатку я взагалі подумала, що це тінь якась, а не ти. Але ти виглядаєш так само, як у моєму сні, і якось почіткішав.

Хлопець підійшов до лавки й мовив:

— Ти справді читаєш? Тобі не темно?

Скарлет згорнула журнал.

— Взагалі дивно. Наче ж і темно, але я читаю без проблем.

— А ти… — і замовк, не впевнений, що саме хотів спитати. — Ти тут сама?

Вона кивнула.

— Я допомагаю пану Фросту перебивати написи з нагробків. Сказала йому, що хочу тут трошки посидіти

1 ... 39 40 41 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга кладовища», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга кладовища"