Читати книгу - "Африка, сни"

Літр:

Спасібо, любий Кєнте, друже добрий!

Не надірвав ти часом собі пупа?

Кєнт:

Нє. Дякую, припєздяний дідуню.

Все харашо.

Літр:

Дивись, мій сину любий:

Сто алкоголіків стоять єдиним фронтом!

В очах – звитяжні кольори червоні

Блищать, як блискавиці, руки сині

Танцюють, як китайські баядери

У бардаках Шанхая!

Кєнт:

Люди славні. Багато ветеранів сивочубих.

І їх падруг, кремезних і негордих.

Вони, слухняно, з дотепом кмітливим

В момент ісполнять всі бажання ваші.

Літр:

А! Хай в пизду ідуть! Ще не хватало

Мені лічить під старість мандавошки!

У мене доньки є для тих ексцесів.

Ще – старий цап, товариш бородатий.

Ми разом з ним гуляєм по алєям французьких парків,

Дивимся на місяць, співаємо пісень,

І соловейка ми слухаєм, аж потім їбемось.

На майдан зверху плавними кругами планірує Привид. В руках у Привида авоська з пляшками з-під німецького червоного, під пахвою – книга «Тімур і його команда». Одяг на ньому – традиційний одяг привида: біле простирадло в крові.

Привид (зловісно регоче):

Ха-ха-ха-ха! Невдовзі та година,

Коли нарід тупим сосновим колом

Їбать вас буде в жопи буржуазні!

Кєнт (по-юнацькому, захоплено і дещо наївно):

Оце і є свобода довгожданна?

Припиздєна богиня мармурова,

З відбитими руками, безголова крилата блядь,

Летюча гордість наша?!

Літр:

Ні, юний друже, то звичайне падло,

Яке наділо грязне простирадло.

На йому целку хтось їбав, а може –

Зарізали когось, а потім – дельтаплана

Із його змайстрував народний вмілець.

Привид (продовжує кружлять над майданом):

Тремтіть, падлюкі, від пророчєств страшних!

Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси,

Хоч рябчіків хуярьте!

Привид прицільно кида зверху пляшками по ханигам, пиздить їх книгою «Тімур і його команда» по голові. Всі тремтять. Входить Йорік з пляшками і «Заратустрою» під пахвою. Він підступно преться без черги.

Йорік:

Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював!

Пока ти, сука, в тилу баб портів, я в танкє горєл!

Я – льотчік!

Привид:

Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр!

Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно завиває – так, шо стає схожий на німецькій самольот Юнкерс.

Йорік:

Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!

Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, пада на землю, де вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи пляшками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажею, руки міцно тримають «Заратустру» і авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне «Ура!» Йоріка хапають і підкидають вгору. В наступившому апофеозі Йоріка несуть на руках, як лідєра і національного героя. Сидячи на плечах у вдячного народа, він переможно дрочить. Звучать фанфари, гімни і кантати. Йоріка уносять, так шо на сцені лишаються тіки Кєнт, Літр і потоптана склотара.

Літр(сумно):

Усі перевороти, юний друже,

Одне начало мають і кінець:

Спочатку розбивається склотара,

А потім підкрадається пиздець...

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Тронний зал. Посередині стирчить трон, схожий на київський торт. На стінах висять портрети суспільних діячів, в тому числі: Мєндєлєєва, Ламаносова, Мічуріна, Суворова і Макаренка. Два сери роблять у тронному залі влажну уборку: один підмітає, другий бризга із пляшечки, шоб не було пилюкі.

Перший сер:

Ви чули новину, мілорд?

Другий:

Аякже! Сьогодні – коронація!

Нетлінну божественну фуражку

Святого завойовника Вільгєльма

Натягнуть на поважного урода,

Шо врятував британськє можновладдя.

Чути фанфари. Входять сери. За ними верхи на мєнті в’їзжає Йорік. На ньому красівий білий кітєль, сині галіфе і хромові чоботи. Вони по-дємбєльські спущені вниз гармошкою. На галіфе розстібнута ширінка, шоб зручно було дрочити. Йорік спритно плигає прямо з мента на пухкі тронні подушки.

Йорік:

Нє віжу на галавє фуражку!

Шо не ясно, блядь?!

Сери(хором):

Уже несем, несем!

Святися, царю, твойо чєло лілєйноє!

Ми зараз помажемо тебе денатуратом на царство!

Сери мажуть денатуратом Йоріка і возлагають на його фуражку Вільгєльма-завойовника. Звучить англійській гімн, всі стають по стійці «Смирно».

Йорік:

Хе! Сери йобані! Болтаються в строю,

Як клізми в жопі, служби

Ще ніхуя не пойняли, нема

Ніякого порядка в блядських інтелєктуалів!

Їм тільки би пиздіти та читати,

Та жерти вустриці, собак та кіз їбати,

Дивитися на місяць очманіло, сидіти в дзені,

Віршики писати, про те, як плохо жить

І як колись він виїбав когось, а зараз плаче,

Усе завішано портретами мудил!

(тика пальцем в портрети)

Це шо за підараси, вас питаю?!

Едмунд:

Мілорд! Це гуманісти.

Йорік:

Всіх – к хуям! Повісити оту картину гарну,

Де гуманісти втрьох сидять на конях,

Красиві й сильні лорди бородаті,

І пильно стежать за пархатими жидами!