Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Подивилася на годинник — вже шоста ранку. Ніч ніби й не минула, а вона навіть не помітила, як пройшло стільки часу. Повітря стало теплішим, сонце починало прокидатися разом із містом. Лея піднялася з лавки й пішла вуличками неподалік дому. Повільно, без мети. Вона нікого не чекала, нічого не хотіла. Просто йшла.
Так і блукала вона до десятої години. Думки в голові плуталися, а серце боліло так, ніби його розірвали на частини. 

Коли Лея нарешті повернулася додому, Кай ще спав. Вона обережно, майже беззвучно, відчинила двері й зайшла в кімнату. Не стала роздягатися — просто сіла на крісло в куточку, піджалася й ледь-ледь задрімала, повністю виснажена.
Хлопець прокинувся невдовзі. Його погляд одразу впав на Лею. Він нахмурився.
— Чого ти там сидиш? — різко запитав. — Чому не в ліжку? І що це ти в куртці? Ти куди ходила?
Його тон був злим і нетерплячим, ніби це вона щось накоїла.
Лея зітхнула й тихо відповіла:
— Я просто була на вулиці... хотіла трохи побути сама.
Кай навіть не намагався спокійно поговорити. Він ліг назад у ліжко, а телефон не випускав з рук. Лея мовчки спостерігала, як його пальці стрімко бігають по екрану — вона не бачила, з ким він переписується, але серце стискалося. В голові тільки одна думка: він пише тій дівчині... тій, що "вредна, але мила"...
Година тиші. Вона — мовчки на кріслі, він — з телефоном. І раптом, не витримав:
— Я не збираюся терпіти цю поведінку! — сказав із різкістю в голосі. — Якщо ти приїхала сюди, щоб концерти влаштовувати, то краще збирай речі й їдь звідси. Мені такі сцени не потрібні!
Його слова били сильніше, ніж будь-які докори.
Дівчина постаралася тримати себе в руках — не дати сльозам зірватися при ньому. Вона мовчки встала і пішла в душ. Відкрутила холодну воду й стала під потік. Краплі стікали по її тілу, змішуючись зі сльозами, яких вона вже не стримувала. Вона стояла нерухомо, наче намагалася змити з себе всі образи, біль і непорозуміння.
Чому? За що він так зі мною? — питала вона себе подумки, та відповіді не було. Лише біль, що стискав груди й не давав дихати.
Коли Лея повернулася до кімнати, рушник був накинутий на плечі, а очі — червоні, але вже сухі. Вона вирішила більше не мовчати. Сіла на край ліжка, подивилася на Кая і тихо, але твердо сказала:
— Я випадково почула твою розмову тієї ночі. Ти говорив з дівчиною... казав їй "ти така вредна, але така мила".
Кай підвів брови, видно було — він не чекав такого. Потім закотив очі й махнув рукою:
— Та блін, Леє, ну ти що, реально себе накручуєш? То ж просто прикол був. Я так, просто балакав, нічого серйозного. Ти реально думаєш, що я щось маю до когось, коли ти тут?
Його слова звучали ніби заспокійливо, але в голосі відчувалася нещирість. Лея мовчала, дивилася в підлогу. Вона чула інтонацію тієї розмови. І то точно не був просто "прикол".