Читати книгу - "Доля у смартфоні, Тихий Лис"

Дрібний дощ заливав моє обличчя, а холодний вітер, що гнався через поле, пронизував мене до кісток. Але я не відчував холоду. Мене охоплював лише біль, виснаження і відчай. Я зібрав останні сили, піднявся на ноги, опираючись на автомат. Скинув бронежилет, залишивши його десь на землі. Моя форма була розірвана, мокра, висіла шматками з мого тіла. Спорядження звисало безладно, деякі елементи були втрачені, а інші залишалися при мені лише як нагадування про те, що ще кілька годин тому я був воїном, а зараз лиш химерний привид минулого.
Я пішов, не знаючи куди. Польова дорога була переді мною, але йшов туди не з якою-небудь метою. Я лише ковиляв. Стомлений, важко дихаючи, без думок і без почуттів. Кожен крок був лише механічним рухом мого виснаженого тіла. Я йшов, не помічаючи нічого навколо. Після декількох хвилин чи годин, вже не маючи змоги орієнтуватися у часі, почув пронизливий звук, що ніс за собою лише смерть. Це був дрон. Раніше, ще тоді, коли в грудях горіла жага до життя, я рефлекторно заскочив би у найближчі залишки посадки, але зараз лише ледь чутно ступав по землі, як бездушна машина, сповнена порожнечі.
Зупинився посеред поля. Досить... Я втратив все. Її... Побратимів... Себе... Не маю ні сил, ні бажання з цим боротися...
"Просто закінчимо це". - подумав я.
Моя голова була опущена, погляд застигає на землі. Я не відчував нічого, навіть болю - лише порожнечу. Зібравши останні сили, розвів руки в сторони, немов приймаючи свою долю. Я чекав... Коли ж дрон обірве це існування, яке більше не мало жодного сенсу.