Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

Тиша далі. Я сидів на вікні й чекав. Що мені ще залишалося у цій ситуації, коли земля розуміння зникла з-під ніг моїх? До речі, це граф Маєвський вислів вигадав, мені до такого далеко. Але тоді мені було не до мовних вихилясів, я сидів у вікні й намагався заспокоїтися. Іноді буває, що людину охоплює паніка, через яку хочеться робити будь-що, аби тільки не сидіти на місці. Але зараз треба було саме чекати. Бо я знав занадто мало. Кроки. З дому хтось вийшов. Кроки сходами, кроки снігом. Хтось, якийсь чоловік, узяв Євгена за задні ноги і потягнув до хати. Чоловік? Хтось четвертий? Чи що відбувається?

Я аж бісився, бо більше за все не любив невідання. Двері зачинилися. Я сидів приголомшений, потім зняв чоботи, пройшов до перин під дверима, взувся і ліг слухати. Я сподівався таки почути відповіді. Але спочатку почув якесь кректання. Хтось тягав щось важке. Євген був убитий, Володимир зв’язаний, виходив із будинку чоловік. Сашко? Але кому тоді призначався другий постріл із рушниці? Я десь помилився, тому й виходили суцільні дурниці. Треба було знайти помилку! Я щось зрозумів не так, як треба!

— Ну, ось і все, — зітхнув з полегшенням Боротянський, і це було для мене так несподівано, що я аж смикнувся, вдарився головою. Добре, що шапка пом’якшила удар. Тиша Здається, Боротянський щось почув. Підійшов упритул до дверей, мабуть, прислухався. Я принишк, аж не дихав. — Чортові миші! — він сказав радісним голосом украй задоволеної людини. І знову почувся стогін. — Зараз, зараз, мадам, почекайте.

Мадам? Я закрив очі, я нічого не розумів, відчував себе сільським дурником, якого обшустують на ярмарку картярські шахраї.

— Ну, все, тепер можете говорити, — крізь сміх сказав Боротянський. І у відповідь справді почувся плач. Ридання. Я знав, хто це плакав. Це плакала вона. Олена Бідна Олена Я скривився. Міг витерпіти дуже багато, та тільки не жіночий плач, який одразу нагадував мені про дитинство.

— Бачу, ви дуже засмучені. Мабуть, ви любили цих хлопців, ваших спільників. Ні, не так. Ви кохали цього Сашка, пораненого. Сиділи біля нього всі ночі, поки він був у гарячці. Я бачив ваші погляди і хвилювання. Так переймається тільки закохана жінка. Ви дали волю своїм почуттям. А він опритомнів і не відповів вам взаємністю. Що ж, буває, життя жорстоке.

Боротянський казав це, а Олена безупинно плакала, краючи моє серце.

— А ось Євген, він же кохав вас Божеволів, коли дивився на вас, а ви його і не помічали. Він же врятував Сашка лише через вас Бо знав, що ви не дозволите покинути його. Отже, мусив залишити валізу зі здобиччю і тягнути Сашка. Свого найбільшого ворога, людину, яку ненавидів. Через вас ненавидів. Бо все можна вибачити, крім кохання коханої жінки не до тебе. Він довго терпів. Але терпець урвався. Припускаю, що вся ця операція була спланована Євгеном, щоб позбутися Сашка. В якійсь поважній формі. Геройська смерть під час виконання партійного завдання, ви трохи посумуєте, а потім оціните дружнє плече Євгена. Чи не тому Євген, завжди такий завбачливий і відповідальний, забув зачинити двері до вагона? Він чекав стрілянини, щоб тихцем убити Сашка і втекти разом з вами. Красивий план, але життя сміється з красивих планів. І коли була така прекрасна нагода позбутися Сашка, виявилося, що ви не покинете його. Що ви ладні загинути разом із ним. Я там не був, але, мабуть, ви кричали, щоб Євген тікав з грошима, а ви залишитеся, будете відстрілюватися, а потім пустите кулю в лоба і собі, й коханому. Так? І Євген, цинічний та врівноважений Євген, кинув валізу з грошима, підхопив пораненого, до речі, свого найбільшого ворога, людину, яку ненавидів. А тепер мусив його рятувати. Уявляєте, як це було?

Вона все плаче, не може вимовити ані слова, її душать ридання. А Боротянський продовжує. Я вже ненавиджу його через цей гидючий голос.

— Мабуть, ви вже деякий час були закохані в Сашка. Так? Але він не помічав вас, він же фанатик революції, чернець бунту, який здолав у собі все людське. Ви сподівалися, що після того дивного порятунку, коли вам підвернувся я, який не тільки врятував від погоні, а ще й вийняв кулю, Сашко змінить своє ставлення до вас Оцінить вашу відданість та кохання. Нарешті побачить у вас не якусь гіпотетичну сестру по зброї, а красиву, розумну, закохану жінку. Але він не помітив. Зовсім! І тим завдав вам болючого, дуже болючого удару. Цього ви не могли йому пробачити. Так?

— Господи, яка я дурна! Як я могла не помітити вашої брехні! — несподівано каже вона скрізь сльози і плаче далі.

— Нічого дивного, і ви не дурна Просто ви були шоковані черствістю Сашка, його невдячністю. Це важкий удар, коли людина, яку ви кохаєте, відповідає вам байдужістю. Я переживав це сам, то знаю. Ви були під впливом свого болю та розчарування, от і не помітили мою брехню. До того ж, мадам, я непоганий актор. Ні, я не хвалюся, я кажу як є. Просто я справді дуже вжився у цю роль.

— Що далі? — тихо питає вона і вже не плаче. Безсилий, млявий, схожий на попіл голос.

— Про далі — далі, а зараз я хочу поговорити з вами про мою гру. Погодьтеся, я грав блискуче!

— Що далі?

— Тобто ні, спочатку я таки піддався слабкості. Я ж міг поїхати від Чорного гаю одразу, як тільки почув постріли. Але я залишився, мені стало цікаво, прокинувся азарт. Знаєте, боязким немає чого робити в торгівлі. Треба мати здоровий авантюризм, щоб добре заробляти. І я залишився, пояснював собі, що така дивина, як постріли в цій глушині — це небезпека, але й можливості. Я хотів знати, що відбувається в лісі, який я хотів купити. Потім вибух бомби. Тут уже точно треба було тікати геть, але я все одно залишився. Так, тоді я недооцінював ризики, визнаю. Це в мене буває, коли передчуття виграшу збиває з пантелику. А тут іще ви. Така прекрасна, наче  казкова принцеса, що тікала від злого чаклуна. Ви вибігли з Чорного гаю, уся в білому, як мрія, як солодкий сон. Ви бігли по снігу, падали, підводилися, знову бігли. Ваш капелюшок упав, ваші біляві кучерики виблискували на сонці. Господи, я не бачив нічого прекраснішого, ніж ви тоді. Ви були довершені. Взагалі коли людина