Читати книгу - "Втрачений символ"

— Чорний, будь ласка.

І знову Соломон радо посміхнувся.

— А ви пурист. — Він налив їм обом по чашці чорного чаю. — Ви сказали, що хочете обговорити зі мною дещо дражливе й делікатне, про що можна поговорити лише тет-а-тет.

— Дякую, що знайшли для мене час.

— Ми з вами тепер брати-масони. Нас пов’язують узи. Скажіть, чим я зможу вам допомогти?

— По-перше, я хотів би подякувати вам за честь, яку ви мені виявили, підвищивши до тридцять третього ступеня кілька тижнів тому. Це має для мене велике значення.

— Я дуже радий, але знайте, що ці рішення приймаються не лише мною. Вони приймаються голосуванням верховної ради.

— Звісно. — Малах підозрював, що Пітер Соломон голосував проти нього, але серед масонів, як і скрізь, останнє слово було за грошима. Отримавши тридцять другий ступінь у своїй ложі, Малах довго не чекав — зробив багатомільйонну пожертву від імені Великої масонської ложі. Як Малах і сподівався, цього акту безкорисливої щедрості, здійсненого з власної ініціативи, виявилося достатньо, щоб невдовзі він отримав запрошення здобути елітарний тридцять третій ступінь.

«Однак мені й досі не відкрили жодної таємниці».

Попри старі як світ чутки — «Все відкривається на тридцять третьому ступені» — Малаху не сказали нічого нового, нічого, що мало б стосунок до його пошуку. Та він і не сподівався, що йому щось скажуть. Внутрішнє коло франкмасонів складалося з ще вужчих кіл, до яких Малах потрапив би тільки через багато років — якщо потрапив узагалі. Та йому було байдуже. Його ініціація вже відіграла свою роль. У Храмовій залі того дня трапилося дещо унікальне, і це забезпечило Малахові владу над ними усіма. «Я більше не гратиму за вашими правилами».

— А вам не здається, — мовив Малах, відсьорбнувши чаю, — що ми з вами вже зустрічалися багато років тому.

Соломон здивовано поглянув на нього.

— Справді? Я й не пам’ятаю.

— То було досить давно. — «І звуть мене не Кристофер Абадон».

— Вибачте, будь ласка. Я старію, і нема цьому ради. Нагадайте мені, як ми познайомилися?

Малах востаннє посміхнувся чоловікові, якого ненавидів понад усе на світі.

— Мені дуже шкода, що ви не пам’ятаєте.

Швидким вкрадливим рухом Малах витягнув з кишені маленький пристрій і, випроставши руку, вдавив його в груди співрозмовника. Спалахнула блакитна блискавка, почулося шипіння шокера і зболений вигук: то мільйон вольт електричного струму пронизали тіло Пітера Соломона. Його очі розширилися, він кволо осунувся у своєму кріслі і завмер. А Малах уже бовванів над ним, пускаючи слину, як той лев, що ось-ось порве на шматки свою поранену жертву.

Соломон натужно дихав, хапаючи ротом повітря.

Малах побачив страх у очах жертви. «Цікаво, чи багатьом людям доводилося бачити, як переполохано зіщулюється великий Пітер Соломон?» — подумав він. Кілька довгих секунд Малах насолоджувався цією сценою. Він сьорбнув чаю і почекав, поки чоловік прийде до тями і переведе дух.

Соломон сіпнувся і спробував заговорити.

— Н-н-навіщо? — вирвалося нарешті у нього.

— А як ви гадаєте? — суворо спитав Малах.

На обличчі Соломона з’явився вираз щирого спантеличення.

— Вам... потрібні гроші?

«Гроші?» — Малах розреготався і ще раз відсьорбнув чаю.

— Я пожертвував масонам мільйони доларів; мені не потрібне багатство. — «Я прийшов за мудрістю, а він мені гроші пропонує».

— Тоді... що вам потрібно?

— Ви володієте секретом. І сьогодні ви зі мною ним поділитеся.

Соломон насилу підвів голову, щоб поглянути у вічі Малаху.

— Я... не розумію, про що ви говорите.

— He треба брехати! — скрикнув Малах, ставши за кілька дюймів від ураженого чоловіка. — Я знаю, що він схований тут, у Вашинґтоні.

Соломон виклично поглянув на нього своїми сірими очима.

— І гадки не маю, про що йдеться!

Малах знову відпив чаю і поставив чашку на тацю.

— Ці самі слова ви сказали мені десять років тому, тієї ночі, коли загинула ваша матір.

Очі Соломона блискавично розширилися.

— Це ви...

— Вона не мусила померти. Якби ви дали мені те, що я вимагав...

Обличчя літнього чоловіка спотворила жахлива гримаса: він упізнав... і не повірив своїм очам.

— Я попереджав вас, — мовив Малах, — що, коли ви натиснете на курок, я переслідуватиму вас завжди.

— Але ж ви...

Малах не дав йому договорити. Він кинувся вперед і знову вдавив шокер у груди Соломону. Знову зблиснуло блакитне світло, і Соломон обм’як, застигнувши у кріслі.

Малах сховав шокер у кишеню і спокійно допив свій чай. Потім витер губи серветкою з монограмою і подивився на свою жертву.

— Ну що, ходімо?

Тіло Соломона лежало нерухомо, але очі були широко розкриті; він був при тямі.

Малах нахилився до нього і прошепотів на вухо.

— Я відвезу вас туди, де залишається тільки істина.

Не кажучи більше ні слова, Малах зіжмакав серветку з монограмою і запхав її Соломону до рота. Потім підняв його обважніле тіло на свої широкі плечі і рушив до приватного ліфта. Виходячи, він узяв зі стола у холі Соломонів айфон та ключі.

«Цього вечора ти розкажеш мені всі свої секрети, — подумав Малах. — А ще ти розкажеш, чому прийняв мене за мертвого тоді, багато років тому».

РОЗДІЛ 30

«Поверх SB. Сенатський підвал».

З кожним кроком до нижнього поверху Роберта Ленґдона дедалі сильніше охоплювала клаустрофобія. Коли вони заглибилися у старий підвал Капітолію, повітря стало важким, здавалося, вентиляції там взагалі не було. Стіни являли собою хаотичну суміш каміння та жовтої цегли.

Поки вони йшли, директор Сато щось увесь час набирала на своєму смартфоні. Її пересторожлива поведінка наштовхнула Ленґдона на підозри, і це відчуття швидко ставало обопільним. Сато й досі не сказала йому, як вона дізналася, що він цього вечора прибув до Капітолію. «Питання національної безпеки?» Але йому важко було побачити хоч якийсь зв’язок між древньою містикою та національною безпекою. А ще важче було йому зрозуміти, що тут взагалі відбувалося.

«Пітер Соломон ввірив мені талісман... Якийсь схиблений псих обманом затягнув мене у Капітолій і тепер хоче, щоб я відімкнув йому містичний портал, який, здогадно, розташований в приміщенні SBB13. Що ж, картина досить розпливчаста».

На ходу Ленґдон намагався прогнати зі своєї свідомості страшний образ відрізаної Пітерової руки, перетвореної на «таємничу руку». І цей гнітючий образ супроводжував голос Пітера: «З древніх таємниць виплодилося багацько міфів, Роберте, але це не означає,