Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Незнайко в Сонячному місті 📚 - Українською

Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Незнайко в Сонячному місті" автора Микола Миколайович Носов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 64
Перейти на сторінку:
кажеш, не бути мені Жартунчиком, — одізвався з свого ліжка Жартунчик.

— Як — що? — здивувався Коржик. — Де ти?

— Тут я, не бути мені Жартунчиком. Де ж я ще маю бути?

Почувши, що Жартунчик озвався із зовсім іншого боку, Коржик знову простягнув у темряві руку й помацав груди Свистунчика, який лежав на ліжку й спав так міцно, що навіть не ворухнувся.

— Ти знаєш, а в мене тут уже хтось лежить, — сказав Коржик.

— Хто там? — здивувався Жартунчик.

Коржик обмацав у темряві шию сонного Свистунчика, потім обличчя, ніс, лоб, волосся…

— А хто його знає! Чиясь голова з волоссям… — сказав він, здивовано розвівши руками.

— Ось тобі й маєш! — засміявся Жартунчик.

Треба сказати, що Жартунчик і Коржик не дуже злякались, виявивши в себе вдома чужого коротульку. Можна навіть сказати, що вони зовсім не злякалися. Справа в тому, що в Сонячному місті вже давно не було ніяких випадків крадіжок чи хуліганства. Всі коротульки жили між собою дуже мирно, і нікому й на думку не спадало залізти до чужої квартири з яким-небудь недобрим наміром.

— Слово честі, не бути мені Жартунчиком, тут просто сталося якесь непорозуміння! — сказав, сміючись, Жартунчик.

— Знаєш, напевно, хто-небудь із наших приятелів зайшов, коли нас не було. Ждав, ждав, потім йому набридло ждати, він і заснув випадково, — висловив здогад Коржик.

— Правильно! — зрадів Жартунчик. — Ану засвіти світло. Коржик увімкнув електрику. Друзі підійшли до ліжка

й стали розглядати Свистунчика, який спокійнісінько собі спав.

— Хто ж це? Ти його знаєш? — запитав Коржик.

— Уперше бачу, не бути мені Жартунчиком!

— Тьху! — плюнув з досадою Коржик. — Я теж уперше бачу. Головне, спить, як у себе вдома!

— Це щось підозріле, Коржику, слово честі! Не бути мені Жартунчиком, якщо ми з тобою не залізли помилково до чужої квартири. Треба тікати швидше, поки він не прокинувся.

Коржик уже хотів тікати, але, роздивившись, сказав:

— Ні, по-моєму, це наша квартира. Треба розбудити його й запитати, як він сюди потрапив.

Жартунчик почав трясти за плече Свистунчика. Нарешті Свистунчик прокинувся.

— Як ви сюди потрапили? — запитав він, здивовано дивлячись на Жартунчика й Коржика, які стояли перед ним у самій спідній білизні.

— Ми? — розгубився Жартунчик. — Чуєш, Коржику, це як це… тобто так, не бути мені Жартунчиком. Він запитує нас, як ми сюди потрапили! Ні, це ми вас хотіли запитати, як ви сюди потрапили?

— Я? Як завжди, — знизав плечима Свистунчик.

— «Як завжди»! — вигукнув Жартунчик. — По-вашому, ви де перебуваєте?

— У себе вдома. Де ж іще?

— Оце так номер, не бути мені Жартунчиком! Слухай, Коржику, він каже, що він у себе вдома. А ми з тобою де?

— Так, правда, — встряв у розмову Коржик. — А от ми з ним тоді, по-вашому, де, га?

— Ну й ви в мене вдома.

— Бач, який! А ви в цьому впевнені?

Свистунчик оглянувся довкола й від подиву навіть підвівся на ліжку.

— Слухайте, — сказав нарешті він, — як я сюди потрапив?

— Ах, щоб тобі, не бути мені Жартунчиком, слово честі! Та ми самі вже півгодини добиваємось від вас, як ви потрапили сюди, — сказав Жартунчик.

Переконавшись, що вся плутанина сталася з його вини, Свистунчик дуже зніяковів і пробурчав:

— Вибачте, друзі! Прошу вас, даруйте мені! Тепер я бачу, що помилково потрапив у чужу квартиру. Тож-то я дивлюся, що тут меблі наче не такі, як у мене. Та й шпалери на стінах не такі. У мене жовті, тьху! А тут якісь сині…

З цими словами Свистунчик виліз з-під ковдри й попрямував до дверей.

— Стривайте, — зупинив його Коржик. — Ви хоч одягніться…

— Ах, так! Вибачте! — знічено пробурмотів Свистунчик і почав одягатися.

Він дуже квапився, і тому в нього все виходило не так, як слід. Краватку він надів навиворіт, шкарпетки переплутав; права нога в нього ніяк не хотіла пролазити в холошу, тому він довго стрибав по всій кімнаті на лівій нозі, зрештою налетів на квітковий горщик з маргаритками й розбив його на друзки. Закінчилося тим, що він, розгубившись, нацупив на себе куртку Коржика й пішов у ній.

Тієї ночі Жартунчик і Коржик лягли спати зовсім пізно й тільки на другий ранок. Коржик виявив, що пропала його куртка. Правда, в нього залишилася Свистунчикова куртка, але біда була в тому, що разом з курткою пропало Коржикове посвідчення на право водіння автомобіля, яке лежало в нього в боковій кишені. На жаль, друзі не запитали ні імені, ні адреси Свистунчика й тепер не знали, де його шукати.

Жартунчик сказав, що біда поправима, бо ж коли цей неуважний коротулька, тобто Свистунчик, виявить у себе в кишені чуже посвідчення, він збагне, що одягнув не свою куртку, й принесе посвідчення разом з курткою назад.

Почувши це, Коржик трошечки заспокоївся.

Проте далі все пішло зовсім не так, як сподівався Жартунчик, тому що пригоди Свистунчика на цьому не закінчилися. Вони, можливо, й закінчилися б, якби у справу не втрутилися Калігула, Брикун і Пегасик. З того часу, як ці три істоти були перетворені на коротульок, вони без пуття тинялися по вулицях і врешті-решт зійшлися в одному місці. Ця несподівана зустріч ознаменувалася бурхливим проявом радості. Калігула не міг стриматися від сміху, дивлячись на Брикуна й Пегасика, а Брикун і Пегасик голосно іржали, дивлячись на Калігулу. Всі троє одразу впізнали один одного.

Незважаючи на те, що вони геть змінилися, щось таке від колишнього вигляду збереглось у кожному з них, і саме ця обставина дуже смішила їх.

Насміявшись досхочу, Калігула сказав:

— От що, друзі, нам треба відзначити нашу зустріч чим-небудь карколомним, щоб гарненько запам'яталося.

Усі троє глибоко задумались і думали до півночі. Спочатку ніхто нічого путнього вигадати не міг, але потім Пегасик сказав:

— По-моєму, найбільш карколомним буде, якщо ми протягнемо впоперек тротуару мотузку, щоб усі спотикались і падали.

— Ти геній! — похвалив Пегасика Калігула.

Роздобувши десь мотузку, друзі протягнули її впоперек тротуару в тому місці, де було найтемніше, і швидко зникли, побоюючись, щоб хто-небудь не надавав їм по шиї за таку витівку.

Це сталося на Макаронній вулиці, недалечко від будинку, де жили Жартунчик і Коржик, саме в той вечір, коли вони застали в себе на квартирі сонного міліціонера Свистунчика.

А тепер слухайте, що було далі.

Вийшовши від Жартунчика й Коржика, міліціонер Свистунчик пішов по вулиці, здивовано оглядаючись навсібіч і не розуміючи, де він перебуває. Трохи пізніше він розібрав, що йде по Макаронній вулиці, але не до свого будинку, в протилежний бік. Він уже хотів повернутися назад, але вирішив трошечки прогулятись і подихати

1 ... 39 40 41 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незнайко в Сонячному місті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незнайко в Сонячному місті"