Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Перламутрове порно 📚 - Українською

Читати книгу - "Перламутрове порно"

696
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Перламутрове порно" автора Ірена Ігорівна Карпа. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 52
Перейти на сторінку:
самі собі здатні зарадити.

— А вчора я, той-во, дяді пальці поламала… І два дзеркала своїм дзеркалом правим розхєрачила…

— Як?

— Ну, не влізла між двома рядами. Що вони там стоять?

— Ну да, і машина в тебе, як автобус.

— Як кораблик.

— Ага. А як пальці поламала?

— Та він дзеркальце витирав…

— А тіло через капот не летіло, коли ти ламала йому пальці?

— Нє. Хіба через багажник… Але я не давала в зад. О, тут можна паркуватися?

Заїжджаю просто під знак, але цього, ясен пень, не бачу. Наївно. Супер.

За десять хвилин, коли ми вже повертаємося з Будинку Залізничних Кас, довкола авто намотує круги червонопикий кругленький ДАЇшник. Ти ба, такий молодий, а так уже не хіло роздобрів. На маминих вареничках і на 20-тигривневих папірчиках таких, як я. Чи то пак, таких, як Аскольд — бо я не збираюся шати цьому засранцю ані копієчки з мого щойно отриманого гонорару.

— Такіє варіанти, як казали древні, їбав я в рот і в носа…

Артим цілком погоджується і ми злагоджено виконуємо з ним маневр «і я не я, і лошадь не моя»: проходимо собі далі, не подаючи вигляду, що нам знайома ця зелена кругло фара машинерія.

Ментасик знай собі мотає круги. Аж руки чешуться в нього і слинка тече — хе-хе, от, думає, здеру собі з кацапа по повній! (А в мене, вибачте, бурятські номери на машині. Так, чисто по приколу, щоби відповідати Сашку Положинському на його питання: «Що робила в Бурятії?» — «Була на бураках! Бу-га-га!!!» Тупо, але що ж поробиш).

Стоїмо, виглядаємо його з-за машин. От гад — причепився саме до нашої. А попри неї ще штук зо десять таких самих «порушників» — зелений колір йому любий, курва, чи ж-бо що?

— Як би добре, — мрійливо й замерзло каже Артим, — було, якщо б він зараз до когось приколупався. Ми би тоді рєзко в машину — і ходу!

— Ти думаєш? — недовірливо питаю я, повільно роздягаючи очима мєнта — а що, хай і він померзне в своїй портупеї. Сержант Петренко чи як ще їх там, доблесних, називають, і не думає собі ні до кого чіплятися. Наша машина для нього — цілий Всесвіт, сповнений див і пригод. Ну, добре, зара матимеш пригоду, голубе мій сизоносий.

— Сизокрилий, — виправляє Артим, — і червононосий.

— Ой, ну й холодно ж, правда? — довірливо звертаюся до служивого Бальшой Дарогі.

Він здивовано глипає, але погоджується.

— Я вже скоро тут коні двину! — продовжую я і потім швидко метикую, що дєвушка в отакумо-во пальтечку і з таким офіґєнним макіяжем (ну, що поробиш, потрафить мене раз в пятілєтку!) НЕ МОЖЕ говорити таким паскудним сленгом. Навіть із паскудним мєнтом, котрого хоч' зробити панібратом.

Я запитально й тривожно вдивляюся в потік машин.

— Чекаєте кого? — цікавиться дай.

— Ой, та вже ж скільки можна! — гнів мій непідробний.

— Ніяк не приїде, га?

— Угу. Ніяк… не поїде. — (Ех, знав би ти, хто мій об'єкт чекання…)

Поміж тим, у мене вже до нього симпатія, бо він говорить українською. Дивне таке упередження. Майже шкода вже, що зажимаю йому двадцятку.

— Курва. — зовсім тихо кажу я.

— Ну, і не кажіть — понаїхали тут! О. Це вже він про мою машину.

— От уроди, — підтримую я. — Думає, як воно на мерседесі приїхало з Росії, то тут гаїшники — лохи, і їх можна собі просто так… (упс, ледь не сказала «через хуй кидати». Згадала про пальто і неперевершений мейк-ап на пиці. Хай трохи побитий снігом і дощем, але від того ніц не гірший — навіть іще сексуальніший. Слава Аліні-візажисту, постаралася наді мною, зробила з гівна лялю…)

— Та нічо, він щас у мене пограється! Думає, я не знаю, скільки вони в Росії ментам платять? — мій дай починає розпалятися. Не думала, що в нього відсутня професійна солідарність. Хоча, скоріше, це — вияв її присутності.

— А ви тут що — отак стоїте цілий день? — підлизуюся я, — на морозі, на снігу мокрому? -(тут же до мене доходить, що два останні — поняття несумісні, але дай у цьому лажі не вбачає).

— Може, кави би десь випити зайшли, поки той мій гад паршивий з місця рушиться?

Він торопіє, але йому приємно.

— Та ні, — каже, я би з радістю, но не на службі.

— Розумію, — зітхаю я, — шкода.

— Але може… — раптом стрепенувся він, — десь вечерком? Ми з друзями в такий бар один тут ходимо, на Троєщині правда, но уютно. — йому ніяково, він тупить очі. Мамо, я зара заплачу.

— Хм, а можна! — радісно відповідаю я. — Тільки мені ще додому заїхати, перевдягтися там, все таке…

— Ну давайте. Я через час уже свобідний. То де?

— Давайте я сюди за вами, га?

— Ну… давайте! — дай реально не усвідомлює реальності того, що відбувається, чим я хутенько користаюся:

— То ви відпускаєте мене, да? Не надовго!

— Канєшно-канєшно, буду ждать!

Мені чутно вже лише його «буду», бо «ждать» перепискує пищалка моєї сигналізації. Я швидко, як циган на коня, заскакую на сидіння авто (Артим уже давно чекав коло дверей, ніким не помічений) і зовсім так акуратно, без будь-яких блок-бастерських шпарів по газам чи ревіння двигуна, виїжджаю на проспект. В дзеркальце заднього вигляду на мене сумно й ошелешено кругляться наївні очі мого безіменного героя…

— Може, таки заїхати за ним? — питаюся жалісливо в Артима.

— Ага. В барчик з ним сходити на Троєщині, водочки культурно попити…

Якийсь він злий. Іронізує. А мені от жалко пацана. На 20 гривень скільки водочки можна було купити, га?…

АВТОминет

Для любителей минета в кресле автомобиля.

Компактная помпа для небольших пенисов.

Питается от «прикуривателя».

— А якщо взагалі немає пєніса, то це так, ніби він — ну ду-уже маленький? — питаюся в дзеркала. — Бо я би собі таке купила. А можна і так купити, в якості цяці. Можна ж?

Про помпу — це така рекламка у квадратику. А взагалі, сайт, з якого я тирила матеріал для чергової безтолкової статті про сексуальне здоров'я (чи то пак, нездоров'я, бо ж писала про ненормальних ексгібіціоністів… а що — бувають і нормальні. Естети, бляха!) — дуже такий собі пристойний сайт. Я навіть багато чого нового собі прочухала.

— Като, будь пацаном, перешли, — просить мій дружбан Ґеник.

— Хуй

1 ... 39 40 41 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перламутрове порно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Перламутрове порно"