Читати книгу - "Інформатор"

— Гаразд, сер. Якщо ми можемо чимось вам допомогти, телефонуйте, будь ласка.

— Звісно. І дякую. Знаю, що вам, мабуть, нелегко.

— Так, сер, нелегко. І ще одне запитання. Минулої ночі вони працювали на території нашої резервації?

— Так, працювали.

— Можу я на правах констебля поцікавитися, чому?

— Вибачте, можливо, потім.

Гейсмер залишився із Верною Хетч і дітьми, поки не приїхала її мати, після чого швидко залишив будинок. Відчуття жаху, шоку, агонії, справжнього божевілля, які пережила родина, почувши, що Г’юго ніколи більше не повернеться додому, а потім ще відчайдушні спроби переконати одне одного, що це неможливо. Усе це він не забуде до кінця життя. В ті хвилини Гейсмер почувався негідником, ненависним посланцем, на якого було покладено важку ношу: сповістити сім’ю Г’юго, що він мертвий.

Він ще ніколи не переживав такого нищівного емоційного спустошення і навряд чи колись ще витримає таке жахіття. Гейсмер зрозумів, що плаче, коли їхав із Таллахассі за кілька годин до світанку. Він прибув до Панами вже після шостої ранку.

Стан Лейсі стабілізувався, але вона все ще не прийшла до тями. У дівчини діагностували: зліва на голові глибокий поріз, на який наклали двадцять чотири шви; струс, що спричинив набряк мозку; синці на обличчі — утворилися від контакту з подушкою безпеки, маленькі порізи на шиї, лівому плечі, лівому лікті, руці та коліні. Голову їй поголили. Лікарі вирішили підтримувати дівчину в стані штучної коми щонайменше наступні двадцять чотири години. Один із них пояснив Гейсмеру, що знадобиться ще день або два, перш ніж можна буде оцінити стан Лейсі. Проте поки що він не виявив нічого такого, що становило б загрозу для її життя.

Мама Лейсі Анна Стольц приїхала із Клірвотера о восьмій ранку в супроводі сестри Труді та її чоловіка Рональда. Вони зустрілися з Майклом, і той розповів усе, що знав, хоч і знав небагато.

Родичі залишились у лікарні, а Майкл поїхав до резервації. Йому довелося чекати у відділку півгодини, поки Лімен Грітт з’явився на роботі. Констебль розповів, що розслідування все ще триває, але вже відомо, що зіткнення сталося з вини водія пікапа, який перетнув центральну лінію на шосе й наїхав на «пріус». Цей пікап крадений, він зареєстрований на чоловіка в Алабамі. Водія не знайшли, але усе вказує на те, що він випив. Ніхто не бачив, як він втік із місця злочину, і знайти його не вдалося. Подушка безпеки пасажира не активувалась, а містер Хетч не був пристебнутий паском. Він отримав важкі травми, зокрема, травму голови, і помер від великої втрати крові.

— Хочете подивитись фотографії?

— Ні, можливо, пізніше.

— Бажаєте глянути на автомобілі?

— Так, — відповів Майкл.

— Добре, тоді почнемо з них, а потім поїдемо на місце трагедії.

— Мені здається, в цій аварії не все так однозначно.

— Розслідування триває, сер, — відповів Грітт. — Можливо, ви проллєте трохи світла на те, чим вони вчора тут займались.

— Можливо, але не зараз. Ми ще повернемося до цього пізніше.

— Розслідування потребує вашої повної співпраці, сер. Мені потрібно знати все. Що вони тут робили?

— Я поки що не можу вам цього розповісти, — відповів Гейсмер, усвідомлюючи, що така відповідь лише збільшить підозру. В такій ситуації, як ця, він не міг нікому довіряти.

— Послухайте, чоловік загинув у дуже підозрілій аварії. Я прошу вас пообіцяти мені, що ці авто будуть вилучені та збережені, поки їх хтось не зможе дослідити.

— Хтось? Кого ви маєте на увазі, сер?

— Я не можу точно сказати.

— Чи потрібно мені нагадувати вам, що інцидент стався на землі таппакола і всі розслідування тут проводимо ми? Ніхто інший не буде у це втручатися.

— Я розумію. Просто зараз я трохи приголомшений. Мені потрібен час, щоб поміркувати над усім цим.

Грітт підвівся і підійшов до стола, що стояв у кутку його офісу.

— Погляньте на ці речі, — сказав він.

У центрі стола лежала велика стильна жіноча сумочка і поряд з нею — ключі. Там також були портмоне і ще одна зв’язка ключів. Майкл підійшов ближче і прискіпливо подивився на речі.

— У летальних випадках ми зазвичай переглядаємо особисті речі жертви та вносимо їх до реєстру. Я ще цього не встиг зробити, лише розгорнув портмоне, щоб знайти візитку. Так я вас і знайшов. Сумочку ми ще не оглядали, — уточнив Грітт.

— А де їхні мобільні телефони? — здивувався Майкл.

Грітт похитав головою.

— Жодних мобільних. Ми перевірили всі кишені й обшукали авто, проте не знайшли нічого.

— Цього не може бути, — відповів приголомшений Майкл. — Хтось їх забрав.

— А ви впевнені, що вони були?

— Звісно. Хто зараз не має телефону? На них має бути