Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2"

Пам'ятаючи давню Оскарову науку про користь читання газет, Ґеньо пробіг очима першу шпальту, другу; у кримінальній хроніці натрапив на повідомлення про якогось оферму, що забув у пограбованому помешканню плаща, і усміхнувся, а далі...

Оскар! Він повернувся! Якщо так легально запроваджує свій бізнес, значить певен, що проти нього тут ніхто нічого не скаже. Усе! Який там Козобродський! Оскар з Беатою — ось його рятівники!

І Ґеньо за годину по Міськовім відході покинув ненависну вілю.

 рась Маґдебурко ніяк не міг взяти в тяму, що це за дивак «ходить в гості» у відсутність господаря і лишає йому «на згадку» не якесь жебрацьке лахміття, а майже новий плащ.

— Наші вломники почали добре жити! — казав він своїм аґентам, вивертаючи кишені плаща. — Ось і гребінець, теж не з дешевих. Він що — причісувався перед вломом? Навіть кілька волосин зачепилося за зубці. Це добре. А це що?

Подовгаста перлина сяйнула в пальцях, як зблиск снігу в морозяний ранок.

— Ага, то цей вломник, певно, і вигріб у Беати Гробовецької перли?! І звати його — Евґен Муркоцький. Чи він чогось не поділив з Оскаром? Дивна річ!

Аґенти мовчки слухали розмірковування Юрася, як монолога знаменитости на сцені театру Скарбека.

— Дивна річ! — повторив Маґдебурко. — Так як би сам вломник бавиться з нами: ось вам докази, а ви мене впіймайте. Щось за цим криється... Доведеться знову навідатися до шанованих панів Гробовецьких.

У камениці на Личаківській Юрася зустріли привітно. Оскар вийшов у передпокій і люб'язно запросив до вітальні, де сиділа Беата з двома знаними моднярками і обговорювала футряну виставу.

— Пане Гробовецький, жінкам не буде з нами цікаво. Можливо, краще перемовимося у вашому кабінеті, — м'яко попросив Юрась.

— Так-так, а Ганка принесе вам кави, — підтримала нишпорку Беата і навіть усміхнулася.

Здорова рум'яна дівка, навіть вища за Оскара, гупаючи, як кінь, принесла на таці дві філіжанки, цукор і сметанку. Юрась мимохіть відхилився від столу, коли вона гримнула тацею.

— Ганко, вважай! — скрикнув Оскар. — Ти тут усе рознесеш, як буревій!

Дівка вдала, що це її не стосується.

— Знаєте, — звернувся Гробовецький до гостя, — ніяк не навчимо її обережности. Вона звикла до господарки, поля, простого побуту...

— Нічого, — сказав Маґдебурко, — зате нічого не вкраде: такі дівчата мають Бога в серці. На відміну від міських вихованців.

— Ви на щось натякаєте? — стривожився Гробовецький.

— Хочу спитатися вас, як давно ви бачили Евґена Муркоцького, що колись допомогли йому втекти від Адама Кендзьорівського. Схоже на те, що він вломився ще й до нафтаря Робсона.

— Справа давня, — не крився Гробовецький, узяв філіжанку і вдихнув пахощі кави. — Хлопчисько сам вчепився в мене, бо мріяв про пригоди, а в Адама — яке було життя? Йому вистачало його провінційної слави... Я дітей не мав, і Ґеньо став мені за сина. Нині за це ви мене в кримінал не потягнете.

— Ні, не потягну: оскарження від Кедзьорівського уже не має ваги, і ніхто не довів, що батько й син Степпери — це ви з Муркоцьким.

— Про що ви кажете? Які Степпери? — і бровою не повів Оскар.

— Та це просто мої припущення — і все, — сказав Маґдебурко. — Уже ошукані власники карток забули про втрачені ґульдени, але мені здається, що ви до цього добре доклалися. Але зараз про інше. Як гадаєте, чому ваш вихованець пограбував вашу дружину?

— Ми не бачилися два роки, — почав здалеку Гробовецький, — і я нічого про нього не знаю. Беата каже, що то не він вломився, а якийсь сільський хлопака, вдягнутий, як городянин.

— Щось тут не збігається. Якщо навіть це так, то чому Евґен утік? Адже пані Беата могла надати йому алібі!

— Можливо, тут замішана якась жінка? — сказав навздогад Оскар.

— Замішана. Звати її Сюзанна Крамер, і вона дала в газету оповістку, що розшукує пана Муркоцького. Ми маємо докази, що той фацет, який вчащав до неї в каварню Майнля і якого хотіли підірвати серед білого дня, — саме Евґен...

— Бідний хлопчик! Скільки він натерпівся! — жалісливо промовив Гробовецький, сьорбнувши кави.

Юрась усміхнувся:

— Він же прагнув пригод — от і отримав повний міх. Сидить, певно, зараз у якійсь смердючій корчмі і боїться на світ Божий вийти.