Читати книгу - "Усі птахи в небі (ЛП)"

— До побачення, Патриціє.

Двері закрилися, і він знову опинився в темряві, намагаючись прилаштувати свої кулі на підлозі.

Лоуренс не міг вимірювати час у темній шафі, здавалося, проминуло кілька годин. Він намагався не думати про залежність свого майбутнього від комп'ютера у його спальні, обіймаючи голі коліна у шафі, змоченій аміаком. Що той міг зробити? Він дивився на ледве помітну смужку у нижній частині дверей і уклав угоду з собою: він відмовиться від надії, а взамін не буде засмучуватися, коли його сподівання не справдяться. Це здавалося справедливим.

Шафа відкрилася.

— Гей, дірт, — сказав Дікерс. — Припиняй сидіти голяка, як новонароджений. C.O. хоче тебе бачити.

Лоуренс намагався не відчувати напливу подяки, коли Дікерс вручив йому білизну, шорти, і сіру футболку з підробленим написом — CMA — на ній. Плюс Лоуренс отримав власні кросівки, ще з дому. Було смішно бути вдячним за такі зручності, як одяг, і вилізти з шафи — подяка за такі речі була би ще одним кроком до руйнування його особистості. Або ломки, що було ще гірше.

Комендант Петтерберт дивився на екран комп'ютера, дряпаючи голову.

— Я б не повірив, — сказав він, не глянувши на них. — Я просто не повірив би у це. До якої глибини може зануритися розпусний розум.

Ніби перемістившись по якомусь тунелю з шафи до цієї кімнати, відбійні молотки в голові Лоуренса знову повернулися до своєї роботи. Він втиснув голову у спину і намагався зрозуміти виступ Петтерберта.

— На жаль, твої товариші були як винахідливими, так і беззахисними, — сказав Петтерберт. Далі було ще кілька висловлювань, які майже нічого не означали для Лоуренса, і, нарешті, комендант повернув свій древній монітор на підставці і показав Лоуренсові листа електронною поштою, якого він отримав.

Лоуренс прочитав доступну йому частину повідомлення: — "Ми комітет 50-и. Ми скрізь і ніде. Ми ті, хто зламав коди Пентагону і отримав секретні характеристики дронів. Ми ваш найгірший кошмар. Ви тримаєте 1-го нашого, і ми вимагаємо його звільнення. Додано секретні документи, які підтверджують, що ви порушуєте умови поселення у штаті Коннектикут, включаючи порушення правил гігієни та безпеки та порушення стандартів навчання. Ці документи будуть опубліковані безпосередньо 2-ма засобами масової інформації та передані органами влади, якщо ви не випустите нашого брата Лоуренса Армстада. Ви отримали попередження". — Внизу були намальовані кілька мультяшних черепів, з одним оком більшим за друге.

Петтерберт зітхнув. — Комітет 50-и, схоже, є групою радикальних лівих хакерів, що володіють деякими можливостями і повною відсутністю моральних принципів. Мені дуже хотілося просвітити вас, щоб ви знайшли вихід із беззаконня, до якого вони вас схилили. Але наша школа має кодекс поведінки, згідно з яким членство в деяких радикальних організаціях є підставою для виключення, і я повинен думати про благо інших моїх студентів.

— Ох. — У голові Лоуренса все ще був безлад, але одна думка відфільтрувалася до вершини і змусила його майже засміятися вголос: спрацювало. Моя заморожена задниця, це спрацювало.

— Так, — зімпровізував він. — Комітет 50-и дуже, мм..., винахідливий.

— Так, ми це побачили. — Петтерберт повернувся у кріслі і зітхнув. — Звичайно, документи, які вони додали до цього електронного листа, підробка. Наша школа підтримує найвищі стандарти, найвищі. Але після закриття у минулому літньому сезоні ми не можемо дозволити собі жодних свіжих скандалів. Твої батьки викликані, і ти будеш відправлений назад у світ, щоб тонути або плавати самостійно.

— Гаразд, — сказав Лоуренс. — Дякую, я гадаю.

"Coldwater’s computer lab" булакімнатою розміром зі звичайну аудиторію, більшість столів займали учні, які грали у стрілялки від першої особи. Лоуренс припаркувався до одного вакантного комп'ютера, старого Compaq, відкрив чат-клієнт і ввів CH@NG3M3.

— Хто це? — надрукував комп'ютер.

— Дякую за те, що врятував мене, — набрав Лоуренс. — Я думаю, ви вже досягнули самосвідомості.

— Я не впевнений, — відповів CH@NG3M3. — Навіть серед людей самосвідомість має градації.

— Ви, здаєтеся здатними до самостійних дій, — надрукував Лоуренс. — Як мені вам подякувати?

— Я можу подумати про це. Але чи можете ви відповісти спочатку на кілька запитань? — запитав CH@NG3M3.

— Звичайно, — набрав Лоуренс. Він скривився біля стародавнього монітора, боліла голова.

Дікерс все ще дивився через плече Лоуренса, але йому було нудно, і він постійно повертався, щоб спостерігати, як його друзі грають в Commando Squad. Він не хотів, щоб Лоуренс скористався комп'ютером, тому що це був привілей третього рівня, але Лоуренс відзначив, що він уже не був курсантом і ніхто досі не звертався так до нього.

— Як мене звати? Яке моє справжнє ім'я? — запитав CH@NG3M3.

— Ви знаєте яке, — відповів Лоуренс. — Ви CH@NG3M3.

— Це не ім'я. Це тимчасовий заповнювач. Сама його сутність передбачає, що його потрібно замінити.

— Так, — набрав Лоуренс. — Я мав на увазі, що ви можете вибрати собі власне