Читати книгу - "Коли приходить темрява"

— Я збираюся піти до нього.

— До Стаса? Навіщо? — Ліза присіла біля мене.

— Просто хочеться глянути в його очі. Сьогодні обов’язково зайду до нього перед тим, як іти додому. — Голова вже боліла настільки, що починало нудити. Я сьорбнув кави. На якусь хвилю мені полегшало, та потім біль, здавалося, узявся за мене з новими силами. Сьогодні страшенна спека. Хотілося лягти.

— Звісно, лягай. Можеш узагалі сьогодні переночувати тут. Не варто тобі повертатися в спеку.

Я зручніше влаштувався на дивані.

— Ні, я повинен його сьогодні побачити. Неодмінно. — Я заплющив очі. Ліза сіла біля мене й почала пестити волосся.

— Не треба. Страшенно болить голова, — мовив я й непомітно для себе задрімав.

Їсти особливо не хотілося. Та й яка то була їжа у в’язниці? Він узяв кусень черствого хліба, потримав у руці й відклав убік. Потім посунув до себе тарілку із супом. «Як я міг помилитися? Невже не можна було перевірити, чи він справді здох? І просто добити. Зараза! Він знову мене обійшов! Назар завжди був попереду!»

А він же його підтримував, повсякчас допомагав йому ще зі школи. Йому і його зведеному братові. Подумати лишень: коли Назар із братом з’явились у його школі, вони постійно потерпали від інших дітей. Це були два кволі хлопчаки, замкнені лише один на одному… Стас став їхнім першим другом. Дуже скоро хлопці набули неабиякої популярності. Назар чудово знав математику й інші точні науки. Його ж брат Валера мав хист до мов. Окрім того, хлопці мали почуття гумору і, більше того, добрячу харизму. Стас дуже швидко відійшов на другий план.

Згодом, коли у Валери почалися «проблеми з головою», популярність хлопців трішки знизилася. Вони обоє якось різко стали невпевнені в собі. Стасові те подобалося. Деякий час по тому Валера поїхав. І Стас став найліпшим товаришем Назара. Після школи, навчаючись у різних універах, хлопці майже не бачили один одного й мало спілкувалися. Минуло трохи часу після вишів, і доля знову звела їх разом. Очевидно, щоби зіграти з ним, зі Стасом, такий злий жарт.

Підстава з роботою була останньою краплею. То ж він, Стас, мав її отримати. «Боже, який то був ідеальний план — спихнути все на того вбивцю. Чорт! Треба було бути уважнішим!» Стас зі злістю схопив кусень хліба й стиснув його в руці.

Цікаво, він і сам не міг сказати, що тоді сталося. Чи міг подумати, що був здатним на вбивство? Якась несподівана лють заполонила все його єство. Відчував, яке б отримав полегшення, якби Назара раптом не стало. Дивна річ: під час нападу відчував шалений страх. До нападу ні. Оскільки твердо знав і розумів, що збирається зробити. А от під час нападу…

Стас зі злістю відкусив хліб. Жував він швидко, певно, і не усвідомлюючи, що щось їсть. Відкусив іще раз. Щось надзвичайно гостре врізалось йому в піднебіння та язик. Він хотів це вийняти, та не міг. Надто глибоко в’їлося лезо. Чоловік у паніці нахилився вперед. З рота річкою потекла кров. Від страху й паніки в очах потемніло. Та він нічого не міг удіяти: лезо надто глибоко встромилося в його горлянку. Дихати ставало важче. Він відчув, що замість повітря його заливає кров. Кажуть, без повітря людина здатна прожити хвилини три… Три хвилини минуло…

— Робиш мені новий паспорт, а я забуваю, скільки ти маєш мені віддати.

Старий глянув на Крижа, примружив очі й певний час про щось міркував.

— Ти вважаєш, це не вигідна пропозиція? Згадай, скільки ти мені винен.

Старий іще раз повільно оглянув Крижа:

— Ну що, вляпався?.. Тільки не треба щось вигадувати. Я знаю, що хтось пришив твою подружку та її коханця. Люди кажуть, що пришив саме ти.

Криж кинув на чоловіка промовисто ненависний погляд. Старий зніяковіло сіпнувся, але продовжував спокійно чекати на відповідь.

— То не твоя справа, — прошипів Криж. — Ти погоджуєшся на мою пропозицію?

— Твоя пропозиція досить вигідна. Але ж тебе розшукує поліція за вбивство. А мені проблем не треба. Ти знаєш, недавно я ледь не втрапив на гачок. Зараз заліг на дно. Ти мав про це чути.

Криж повільно нахилився до обличчя старого, пильно глянув у його очі й мовив:

— Отже, по-перше, або ти мені робиш новий паспорт, або повертаєш гроші, усі до копійки. Уторопав? По-друге, то не я їх пришив. Затям собі це. Я не вбивця… Поки що… Але якщо доведеться…

— Що ти маєш на увазі? Ти мені погрожуєш?

— Тільки натякаю на те, що дуже розлючений. А в моїй кишені пістолет. От і все.

— Ти мене не пристрелиш. У сусідній коморі мої хлопці. — Старий змусив себе посміхнутися, але йому справді було ніяково від Крижевого погляду.