Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » У нетрях темнолісу 📚 - Українською

Читати книгу - "У нетрях темнолісу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У нетрях темнолісу" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 54
Перейти на сторінку:
він.

— Д…д…друг, — ледь вичавив із себе Живчик.

— Якщо друг, тоді вставай, — сказав незнайомець. Живчик підвівся, вовки нагороїжилися. — Вони тебе не скривдять, — пообіцяв він, побачивши, що у хлопця душа не на місці. — Поки я не дам їм такої команди, — додав він з усміхом.

— Але ж ви цього не зробите, правда? — витиснув із себе Живчик.

— Побачимо, — відповів йому невідомий мисливець.

Вовки забігали туди-сюди, раз по раз облизуючись і збуджено повискуючи.

— Ми, малий народ, не повинні давати наплювати собі в кашу. Чужак — як хижак, ось моє правило. У Темнолісі надто цяцькатись не випадає, — незнайомець зміряв поглядом Живчика з голови до п’ят. — І затям, — провадив він, — шийка твоя не такий уже й міцний горішок, — він енергійно потер руку об штани і простяг її хлопцеві.

— Мене звати Вишкрібок, — відрекомендувався він. — Мисливець Вишкрібок, а це моя зграя, — один із вовків загарчав. Вишкрібок копнув тварину.

Живчик ступив уперед і потис простягнену для привітання руку. Вовки навкруги аж пінилися зі сказу. Вишкрібок відсмикнув руку, заледве торкнувшись хлопцевої п’ятірні, і зиркнув на свою долоню.

— Кров, — сказав він. — То-то ці звірятка і знайшли тебе. Повір мені, запах крові доводить їх до шаленства, — він присів навколішки і ретельно тер руку об траву, аж поки зникли найменші сліди крові. Витерши, підвівся.

— То хто, кажеш, ти такий? — запитав він.

— Я… — почав Живчик і прикусив язика. Він не був лісовим тролем. Гаразд, а ким же він тоді був?

— Я Живчик, — сказав хлопець просто.

— Живчики? Зроду не чув про таких. На вигляд ти капловух капловухом, а то й дурноголовець. А яка різниця між тими й тими, цього вже навіть я тобі не скажу. Втім, за них непогано платять. Повітряні пірати ніколи не гребували гоблінами з диких племен. Із них виходять гарні бійці, хай за ними й треба пантрувати в чотири ока. А з живчиків гарні воїни?

Живчик зніяковіло переступав з ноги на ногу.

— Не дуже, — відказав він. Вишкрібок пирхнув.

— Та-ак, багато за тебе не візьмеш, — виснував він. — За такого худющого курдупля. Хоча з тебе міг би вийти корабельний кухар. Чи вмієш ти куховарити?

— Не дуже, — відповів Живчик, як і перше. Він очей не зводив зі своїх рук. На мізинці був поріз — абищиця, подряпина.

— Таланить мені, що й казати! — пробурчав Вишкрібок. — Я переслідував здоровенного твердолоба — якщо хочеш знати, на ньому можна добряче заробити, — і що ж? Він ускочив просто в пащеку кривавникові — тут йому й гаплик. Жахливий сніданочок! А потім мої собачки взяли твій слід. Та ба: шкурка вичинки не варта, — додав він і сплюнув на землю.

І тільки тепер Живчик звернув увагу на те, у що був виряджений мисливець Вишкрібок. Оте його темне хутро не викликало жодних сумнівів. Скільки разів йому випадало торкатися достоту такого самого — гладенького, рівного, трохи зеленкавого.

— Блукай-бурмило, — прошепотів хлопець, відчуваючи, як кров закипає йому в жилах. Оцей мерзотний ельф-недомірок ходив у блукай-бурмиловій шкурі!

Вишкрібок був нижчий за Живчика, набагато нижчий. Живчик був певен: якби вони зійшлися сам на сам, він здолав би ельфа за іграшку. Та коли тебе оточує стільки пар жовтих очей, які некліпно дивляться на тебе, не дуже-то даси волю праведному гнівові.

— Гаразд, так і цілий день можна простояти, патякаючи, — не вгавав Вишкрібок. — А на мене ще чекає серйозне полювання. Не стільки у мене часу, аби марнувати його на таку принаду для вовків, як ти. Я б на твоєму місці щось зробив із отою рукою. Вдруге може так не пощастити. За мною, цуцики.

І, оточений вискучою зграєю, Вишкрібок розвернувся і зник за деревами.

Живчик опустився на коліна. Він знову опинився в Темнолісі, тільки цього разу поруч не було блукай-бурмила, який захистив би хлопця. Замість лагідного самітного блукай-бурмила — вовки, мисливці, твердолоби та дурноголовці.

— Чому? — вигукнув він. — Чому все так? Чому?

— Тому, — пролунав у відповідь лагідний і приязний голос. Живчик підвів голову — і здригнувся з перестраху. Істота, яка озвалася до нього, не виглядала ані лагідною, ані доброю. На що вона найбільше скидалася, то це на якесь чудовисько.

— І що ж принесло тебе… плям… у ці нетрі… плям… Темнолісу? — запитала вона.

— Я заблукав, — тільки й сказав хлопець, не підводячи голови.

— Заблукав? Дурниці… плям… Адже ти тут! — засміялася вона.

Живчик нервово ковтнув клубок у горлі. Звів голову.

— Отак воно краще… плям… Гаразд, а чого ж ти не розповіси мені про це все, любесенький? Роздебенді дуже гарні… плям… слухачі, — і вона хляпнула своїми величезними, мов у кажана, вухами.

Жовте надвечірнє світло наскрізь просвічувало їхню рожеву тканину, і Живчикові було видно навіть тоненьке мереживо судин усередині. Світло висявало на масній фізіономії лісової істоти, ясніло на її окоріжках. Ріжки ці — довгі, товсті, гнучкі — то втягувалися, то випускались, і на кінчику кожна закінчувалася зеленою кулькою. Ці кульки і вразили Живчика найбільше. Холодок у животі ще не зник, але й відвести погляду Живчикові також було несила.

— Ну? — витріщилася на нього роздебендя.

— Я… — почав був Живчик.

Плям!

Живчик жахнувся. Щоразу, коли довгий жовтий язик висовувався, щоб облизати і зволожити то те, то те некліпне зелене око, хлопцеві випадало з голови, що він хотів сказати. Окоріжки поп’ялися до Живчика. Очі-кульки ушнипилися в його обличчя водночас із двох боків.

— Що тобі не завадило б, любчику, — озвалася нарешті роздебендя, — то це гарненька чашка чаю… плям…

1 ... 39 40 41 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У нетрях темнолісу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У нетрях темнолісу"