Читати книгу - "Мауглі"

Четверо є, що неситі одвіку —

Вранці, і вдень, і нічної години:

Паща шакала, воло шуліки,

Мавпяча лапа і око Людини.

Каа, великий кам'яний пітон, чи не двохсотий раз з дня свого народження міняв шкіру, і Мауглі, який ніколи не забував, що Каа врятував йому життя в Холодних Печерах (як ви, напевно, пам'ятаєте), прийшов його поздоровити. Змінивши шкіру, змія завжди буває роздратована і похмура, аж поки її новий одяг почне виблискувати і стане красивим. Каа більше ніколи не глузував з Мауглі, а, як і всі мешканці лісів, вважав його Повелителем Джунглів ї переказував хлопчикові всі новини; а пітон таких розмірів, цілком природно, чув їх немало. Те, чого Каа не знав про життя Середніх Джунглів, як їх називають, тобто про життя біля самої землі або під землею — під камінням, у норах і в дуплах дерев, — можна було б записати на найменшій його лусочці.

У цей день Мауглі сидів на одному з великих кілець Каа, перебираючи пальцями розідрану стару шкіру, що лежала серед каміння, де її залишив пітон. Каа досить чемно підняв широкими голими плечима Мауглі на одне своє кільце, і хлопчик почував себе, як у справжньому живому кріслі.

— Вона уціліла аж до лусочок очей, — промовив тихо Мауглі, бавлячись старою шкірою. — Дивно якось бачити шкіру з своєї голови біля своїх ніг.

— Так, але в мене немає ніг, — зауважив Каа. — Зміна шкіри — для мого племені звичайне діло, і я не бачу тут нічого дивного. Невже ти не відчуваєш, що твоя шкіра стара і жорстка.

— Тоді, Пласкоголовий, я іду й мию її. Та, правда, в сильну спеку мені хотілося б стягти з себе шкіру і бігати без неї.

— Я і миюся, і скидаю шкіру. Скажи, який вигляд має ній новий одяг?

Мауглі провів рукою по діагональних картах величезної спини.

— У черепахи спина міцніша, але не така строката, — почав хлопчик тоном знавця. — У жаби, мої тезки, строкатіша, проте м'якша. Твоя шкіра дуже красива на вигляд, ніби візерунок у чашечці лілеї.

— їй необхідна вода. Поки не скупаєшся, нова шкіра ніколи не заграє справжніми барвами. Ходімо купатися.

— Я понесу тебе, — сказав Мауглі і сміючись нахилився, щоб підняти середину величезного тіла Каа, обнявши пітона там, де він був особливо товстий. Це було однаково, якби людина намагалася підняти двофутову водогінну трубу. Каа лежав нерухомо, спокійно надувався і пирхав від задоволення. Потім вони розпочали свою звичайну вечірню гру. Хлопчик у повному розквіті сил і пітон у своїй розкішній новій шкурі стали один навпроти одного — боротися, помірятися силою і зіркістю. Звісно, Каа міг розчавити дюжину таких, як Мауглі, коли б тільки дав собі волю. Але пітон грався обережно, не пускаючи в хід і десятої частики своєї сили. Відтоді, як Мауглі набрався сил і міг витримувати легеньку борню, Каа навчив його цієї гри, і вона краще за все загартовувала тіло хлопчика. Іноді Мауглі стояв, до самої шиї охоплений гнучкими кільцями пітона. В такі хвилини хлопчик намагався звільнити руку і схопити Каа за горло.

Тоді пітон ослабляв тиск, і Мауглі старався своїми бистрими ногами здавити величезний хвіст, коли той одлітав назад, намацуючи скелю або пень. І так вони, головою до голови, гойдалися вперед і назад, і кожен вичікував слушного моменту, аж поки чудова, як статуя, група не перетворювалася на коловорот білих, чорних і жовтих кілець, напружених і бистрих рук та ніг, щоб знову встати і так само повалитися.

— Ну-ку-ну! — кричав Каа, гупаючи головою так швидко, що навіть спритна рука Мауглі не встигала відсахнутися. — Глянь! Я торкаю тебе сюди, Братику! Сюди і сюди! Та чому це в тебе руки заклякли? Знову сюди!

Гра закінчувалася завжди однаково — прямий блискавичний удар голови Каа, і хлопчик падав на землю. Мауглі ніяк не міг ухилитися від раптового змаху могутнього тіла пітона, і Каа говорив, що не варто навіть прагнути цього.

— Доброго полювання, — просичав нарешті Каа, і хлопець, задихаючись і сміючись, як і завжди, одлетів кроків на десять. Потім він підвівся, набравши цілу пригорщу трави, і поплівся за Каа до місця купання мудрої змії — до глибокого й чорного, наче смола, озера, оточеного скелями і стовбурами повалених дерев. Хлопець, за звичаєм Джунглів, нечутно поринув у воду і пірнув; потім безшумно виринув, перевернувся на спину, заклав під голову руки й спостерігав, як із-за скель сходить місяць. Йому було приємно бити ногами по відображенню небесного світила у воді. Гранчаста, як діамант, голова Каа, мов бритва, прорізала озеро й наближалася до Мауглі, щоб відпочити на його плечі. Вони лежали тихо, тішачись водяною прохолодою.

— Як приємно, — озвався нарешті сонним голосом Мауглі. — У цей час, пам'ятаю, в Людській Зграї лягають на жорсткі деревини в земляних пастках і старанно закриваються од свіжого повітря. Люди натягають товсту одежину на голову і починають гидко співати носами. А в Джунглях краще.

Із скелі квапливо сповзла кобра, напилася, просичала Каа й Мауглі: «Доброго полювання!» — і повернулася назад.