Читати книгу - "Мауглі"

— Те, що ти наказував передати, справді виявилося Чарівним Словом. Усі четверо паслися коло річки, коли я зустріла їх. І тільки я вимовила ці слова, як вони відразу ж пішли за мною, наче буйволи. Ось, дивися, вони вже підходять сюди.

Стежиною йшов Гаті зі своїми трьома синами, рухаючись безшумно, як завжди. Свіжа річкова ряска покривала його боки. Він ішов, не поспішаючи, замислено пережовуючи молоде зелене стебло фігового дерева, яке він зрізав своїми могутніми бивнями. Багіра була дуже спостережливою, і ніщо не залишалося поза її увагою. Вона одразу помітила, що перед нею був уже не Володар Джунглів, який бажає поговорити з людським дитинчам, — Гаті наближався несміливо, невпевнено, наче боявся того, до кого підходив. За ним ішли його три сини.

— Вдалого полювання, — вимовив Гаті звичне вітання Джунглів, на яке Мауглі ледве відповів кивком голови. Слон довго переступав із ноги на ногу, похитуючись, помахуючи хоботом, доки Мауглі нарешті заговорив.

Але при цьому він звернувся не до Гаті, а до Багіри.

— Я хочу розповісти одну давню історію. Її я чув від того мисливця, якого ти ганяла сьогодні. Йдеться про одного старого мудрого слона. Він мав нещастя потрапити в пастку, і гострий кілок, який стирчав там, розпоров йому шкіру від ступні до самого плеча. Після того в нього на все життя залишився білий шрам. — Мауглі зробив знак рукою, і, коли Гаті повернувся одним боком до місячного світла, всі побачили дивний білий шрам, наче від розпеченого заліза.

— Потім прийшли люди, — продовжував Мауглі свою розповідь, — щоб витягти його. Але це був могутній слон, він розірвав мотузки, якими його зв’язали, і пішов геть. Коли зажила рана, він повернувся вночі до цих людей, злий, прагнучи помститися. З ним, здається, прийшли тоді три його сини. Все це сталося багато-багато років тому і далеко, дуже далеко звідси — на полях Буртпора. Чи не знаєш, Гаті, хтось приходив потім на ці поля, щоб зібрати урожай?

— Ні, — відповідав Гаті, — урожай зібрали ми: я і мої три сини.

— А приходив хтось, щоб зорати ці поля?

— Ні, всі поля залишилися відтоді незораними.

— А що сталося з людьми, які збирали врожай із нив? — продовжував запитувати Мауглі.

— Вони всі пішли.

— А що сталося з хатинами, в яких жили ті люди?

— Ми розтрощили на шматочки їхні покрівлі, а потім прийшли Джунглі й поглинули стіни, — сказав Гаті.

— А що було потім?

— А потім прийшли Джунглі й узяли в них стільки землі із заходу на схід, скільки я можу пройти за дві ночі, і стільки з півночі на південь, скільки я пройду за три ночі. Ми випустили Джунглі на всі п’ять сіл. І тепер у цих селах, на цих полях, на колишніх широких зелених луках і нивах немає жодної людини, нікого, хто б збирав собі їжу з обробленої землі. А тепер я запитаю тебе, людське дитинча, від кого ти дізнався про це?

— Це розповіла мені одна людина. Тепер я бачу, що навіть Бульдео може інколи говорити правду. Це було добре зроблено, Гаті з розпоротим боком. Але вдруге те саме має бути зроблено ще краще, бо цього разу людина керуватиме всією справою. Ти знаєш поселення, в якому живе Людська Зграя, що прогнала мене? Ці люди — ліниві, безжалісні, жорстокі; вони вічно зайняті своїм ротом, вбивають слабших, але не для їжі, а для забави. А коли наїдаються, то пускають Червону Квітку на своє власне плем’я. Це все я бачив сам. Вони не повинні більше жити на цій землі, я ненавиджу їх!

— Тоді вбий їх, — сказав наймолодший з трьох синів Гаті, й, зірвавши жмут трави, махнув ним по своїх передніх ногах, а потім жбурнув геть.

Коли він говорив, його маленькі очі неспокійно бігали з боку в бік.

— Що мені з цих білих кісток? — відповів Мауглі гнівно. — Хіба я вовченя, щоб гратися на сонці із закривавленим черепом? Ось я вбив Шер-Хана, і його шкура досі теліпається на Скелі Ради. Але… я не знаю, куди дівся Шер-Хан. І мій шлунок зовсім порожній. Тепер я хочу мати щось таке, що б я зміг побачити на власні очі, що б я міг помацати. Тож напусти, о Гаті, Джунглі на це людське поселення!

Багіра вся зіщулилася, її спина затремтіла, коли вона почула про план Мауглі. Пантера могла б, якщо вже справа дійшла до помсти, вихором промчати по вулиці села, врізатися в натовп, розкидаючи людей зусібіч, або в сутінках кинутися на людину, яка йде за плугом. Але цей план холодного, спокійного винищення цілого поселення змусив її здригнутися. Тепер вона зрозуміла, чому Мауглі звернувся за допомогою лише до Гаті. Ніхто з мешканців Джунглів, крім довгожителя слона, не міг би довести до кінця таку війну.

— Змусь тікати цих людей, як бігли ті, з нив Буртпора. Нехай вода літніх дощів одна оратиме їхні землі. Нехай там, де дзижчали їхні веретена, співають лише краплі, падаючи з високих дерев. І в будинку браміна ми з Багірою влаштуємо лігво, а олені питимуть воду в озерці за їхнім храмом. Напусти на них Джунглі, о Гаті!

— Але… але між ними й мною не було суперечки. Потрібна сліпа лють, яку здатен викликати лише біль, щоб наважитися стерти з обличчя землі житла людей, — нерішуче вимовив Гаті, погойдуючись на місці.

— Хіба лише твоя порода харчується травою Джунглів?! Жени на них весь свій народ.

Напусти на них оленів, свиней, антилоп. Ти сам можеш і не з’являтися, якщо не хочеш, доки не залишаться самі витоптані поля. Тож напусти на них Джунглі, о Гаті!

— Скажи мені тільки, адже не потрібно буде вбивати? Тоді, під час Спустошення нив Буртпора, мої бивні були червоними від крові, і тепер я вже не хочу відчувати її запах.