Читати книгу - "Королівство шахраїв"

У відповідь на цю думку в животі щось перевернулося. Джаспер був неготовий зустрітися з батьком сам на сам просто зараз і розповісти йому правду про все це божевілля. Раптово жага опинитися за ігровим столом стала непереборною. До дідька намагання не побігти. Оскільки Каз не зобов’язав його в щось стріляти, Джасперові потрібні були колода й нерівні шанси, щоб трохи протверезіти.

Саме тоді світ побілішав.

Звук нагадував щось середнє між гуркотом грому і тріском блискавки. Він збив Джаспера з ніг і змусив його розтягнутися, коли у вухах загуркало і засвистіло. Стрілець раптом загубився посеред шторму білого диму й пилюки, яка набилася в легені. Хлопець закашлявся, і те, що він проковтнув, заскреготіло в горлянці, наче повітря перетворилося на бите скло. Повіки вкрилися піском, і Джаспер боровся із собою, щоб не потерти очі, швидко кліпав, намагаючись струсити шматочки сміття.

Він став рачки і жадібно ковтнув повітря, у голові дзвеніло. На землі, поруч із ним, лежав іще один Багряний Пан із чорною сльозою, намальованою на червоній лакованій щоці. Джаспер зняв маску. Нінині очі були заплющені, а зі скроні юшила кров. Він стиснув її плече.

— Ніно! — вигукнув хлопець, намагаючись перекричати лемент і голосіння навколо.

Повіки дівчини затремтіли, і вона різко вдихнула повітря, а потім закашлялася й сіла.

— Що це було? Що сталося?

— Не знаю, — зізнався Джаспер. — Але бомби встановлює ще хтось, окрім Вілана. Дивись.

У фасаді будинку «Біла троянда» зяяла величезна чорна дірка. З другого поверху ненадійно звисало ліжко, готове ось-ось впасти до фойє. В’юнкі троянди, що вкривали фасад будівлі, зайнялися вогнем, і в повітрі ширився важкий аромат. Звідкись ізсередини лунали крики.

— Ох, Святі, я мушу допомогти їм, — вирішила Ніна, і Джасперова спантеличена свідомість пригадала, що Серцетлумачниця пропрацювала тут більшу частину минулого року. — Де Матаяс? — запитала дівчина, шукаючи його поглядом у натовпі. — Де Вілан? Якщо це один із Казових сюрпризів...

— Я так не думаю, — почав Джаспер. Бруківка здригнулася від наступного «бум». Вони простягнулися на землі, затуляючи руками голови.

— Що, заради Всіх Святих Мучеників, відбувається? — налякано й роздратовано крикнула Ніна. Люди волали й бігали навколо них, намагаючись знайти хоч якесь укриття. Дівчина звелася на ноги й пильно подивилася на південь уздовж каналу, туди, де від одного з будинків задоволень підіймався стовп диму.

— Це «Вербовий прутик»?

— Ні, — заперечила Ніна, і, коли вона збагнула щось, чого не розумів Джаспер, на обличчі з’явився нажаханий вираз. — Це «Кузня».

Щойно вона це промовила, з дірки в стіні будинку, що колись був «Кузнею», до неба зринула якась фігура й нечіткою плямою полетіла до них.

— Гриша, — сказав Джаспер. — У них, мабуть, є парем.

Проте, коли постать угорі збільшилася і вони задерли голови, щоб стежити за її рухом, стрілець зрозумів, що неабияк помилявся. Або цілком втратив глузд. Над ними літав не Верескун. Це був чоловік із крилами — велетенськими металевими штуками, що дзижчали, наче крила колібрі. Він тримав когось у руках — хлопчика, який кричав щось схожою на равканську мовою.

— Ти бачила це? Скажи, що бачила, — попросив Джаспер.

— Це Марков, — відповіла Ніна, і з обличчя зникли страх і гнів. — Саме тому їхньою метою була «Кузня».

— Ніно! — Матаяс великими кроками перетинав міст, а назирці дріботів Вілан. Обидва зсунули маски на потилиці, проте наразі міська варта мала важливіші справи. — Нам слід вибиратися звідси, — нагадав фієрданець. — Якщо Ван Ек...

Але Ніна схопила його за руку.

— Це був Данія Марков. Він працював у «Кузні».

— Хлопака з крилами? — перепитав Джаспер.

— Ні, — заперечила Ніна, шалено хитаючи головою. — Бранець. Марков — Пекельник. — Вона змахнула кудись у бік каналу. — Вони напали на «Кузню» і на будинок «Біла троянда». Вони полюють на гришників. Вони шукали мене.

Тієї ж миті з «Білої троянди» вилетіла друга фігура з крилами. Пролунав черговий «бум», і, коли обвалився пристінок, гігантські чоловік і жінка кинулися вперед. Як і чоловік з крилами, вони мали чорне волосся та бронзову шкіру.

— Шуанці, — зауважив Джаспер. — Що вони тут роблять? І відколи вони літають?

— Опустіть маски, — наказав Матаяс. — Нам потрібно дістатися до безпечного місця.

Маски ковзнули на обличчя. Джаспер був вдячний за гамір, який панував навколо. Проте, щойно він про це подумав, один із шуанських чоловіків, глибоко вдихаючи, понюхав повітря. Джаспер нажахано спостерігав, як він повільно повернувся й уп’явся в них поглядом. Він гавкнув щось своїй компаньйонці, і тоді шуанці рушили просто до них.

— Занадто пізно, — озвався Джаспер. Він зірвав свої маску та плащ і скинув на плече гвинтівку. — Якщо вони прийшли в пошуках розваг, улаштуймо їм дещо. Я займуся літуном!

Джаспер не збирався чекати, поки якийсь шуанський птахо-мужик потягне його вгору. Куди подівся другий літун, він не знав і міг лише сподіватися, що той зайнятий своїм бранцем-Пекельником. Чоловік з крилами кидався праворуч і ліворуч, дзижчав і падав униз, наче бджола напідпитку.

— Не рухайся, ти, великий жуче, — буркнув Джаспер і тричі натиснув на гачок. Постріли влучили точнісінько в центр літунових грудей і перекинули його на спину.

Проте літун вирівнявся в граціозному сальто й кинувся в Джасперовому напрямку.

Матаяс стріляв у двох гігантських шуанців. Кожен постріл влучав у ціль, проте шуанці хоча й спотикалися, але йшли далі.

— Вілане? Ніно? — покликав Джаспер. — Якщо вам захочеться втрутитися, не соромтеся!

— Я намагаюся, — огризнулася Ніна, підвівши руки та стиснувши кулаки. — Вони цього не відчувають.

— Лягайте! — вигукнув Вілан. Усі кинулися на бруківку. Джаспер почув «пляц» — і вони побачили чорну пляму та щось, що закрутилося довкола крилатого чоловіка. Літун ухилився ліворуч, але чорна пляма розділилася на дві тріскуні фіолетові кулі, які вибухнули вогнем. Одна з них із безпечним