Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

Була ще одна річ, яка сильно турбувала Тарка: чи відпустять дракони дівчину після розплати? Маги і раніше стикалися з кровниками драконів, ті називали себе «асхалутами» і жили пліч-о-пліч з ящірками. Може, таку долю підготували лускаті і для Риль? Ще ця таємність, запорталься вона куди подалі. Та й дивний інтерес дівчини до старого порталу. Зрозуміти б ще, що до чого.

Мабуть, одні вони тут не впораються. Треба запросити підтримку у Магістрату. Нехай пришлють розвідку. Там якраз є специ по драконам, а то останнім часом вони зовсім розлінились, таку справу продраконили.

Портал закрився, але Риль не зрушила з місця, дозволяючи сльозам змішатися з дощем. Вона так і стояла, підставивши обличчя під краплі падаючої з неба води. Зітхнула, набираючись рішучості, зробила крок до краю скелі. Розмахнулася… У воду, майнувши білим на темному небі, полетіла підвіска перлів, слідом забулькотів прозорий камінь.

— Вибач, брате, — шепнула Риль, — я не можу прийняти допомогу.

Вона, не озираючись, потягнулася до структури, що утримувала дракона. Знайшла лінію, що розмикалась. Її показав Тарк перед відходом. Потягнула, і заклинання беззвучно розпалося.

Силові лінії розчинилися в повітрі, залишивши після себе легке марево. Воно теж розвіється, але не відразу. Сильне заклинання наклали маги на дракона, і сліди від нього протримаються ще місяць. Потім зникнуть і вони.

Риль стояла, напружено прислухаючись до того, що відбувається у неї за спиною, а навколо ревіла, набираючи силу, буря. Вітер зривав пінисті шапки хвиль, з силою кидаючи їх на скелі. Чорні хмари клубочилися над океаном, зливаючись на обрії з чорною водою, що вирувала, немов вариво в казані. В тон навколишній негоді, чорні думки отруювали душу Риль, роз'їдаючи гіркотою серце.

Вона стояла, вдивляючись в темряву, боягузливо не наважуючись обернутися. Хто вона зараз для дракона? Зрадниця, що заманила кровного брата в руки людей. Приб'є на місці чи просто покалічить? Чи не все одно? Їй зараз так погано, що краще померти, ніж мучитися далі.

Теплі руки несподівано обняли Риль. Вона сіпнулася, спробувала відсахнутися, але її лише міцніше притисли до себе.

— Дякую, — видихнув їй у вухо дракон.

Риль завмерла. Вона чекала всього — гніву, звинувачень, нападу, але… «дякую»?!

— За що? — прошепотіла дівчина.

— За те, що не пішла з сім'єю.

— Але… — Риль насилу зібрала думки, що враз розбіглися. До того ж вона так втомилася і змерзла під пронизливими поривами вітру. А дракон був теплим, майже гарячим. До нього хотілося пригорнутися, зігрітися, закрити очі і забути весь сьогоднішній кошмар. Ластіран м'яко розвернув Риль до себе, скинув з неї промоклий плащ і вкрив від негоди своїм плащем. Дівчина обережно обняла його, з насолодою вбираючи тепло чоловічого тіла. Крізь шовк сорочки чутно було, як гулко б'ється драконівське серце.

Простірників вчили багато чому, і в першу чергу аналізувати слова і вчинки — свої і чужі. Коли зуби дівчини перестали стукати від холоду, вона запитала:

— Ти знаєш нашу мову?

— Ні, — тепле дихання зігріло верхівку.

— Але як ти зрозумів, що… — Риль не закінчила, питання було зрозумілим без слів.

— Твоє обличчя, сестричко, — рука Ластірана пройшлася уздовж спини, виганяючи холод, — настільки красномовне, що не потрібно знати мову, щоб зрозуміти їх зміст. Мені шкода, тобі довелося витримати біль.

Ось так — мені шкода. Ані питань, ані докорів. І ніби не він лежав поверженим на скелях.

— Ти не сердишся? — Риль підвела голову, з побоюванням і недовірою вдивляючись в очі дракона.

— Ні, — Ластіран нахилився, і його гаряче дихання обпалило щоку дівчини, — твоє здивування при зустрічі було щирим. Але це не повинно повторитися, — дракон випростався, і полум'я люто злетіло в його очах, — інакше мені доведеться відгризти блондину його світлу голову, — додав Ластіран вже про себе. Аж надто йому не сподобалися погляди, які маг кидав на дівчину.

Та й той чорнявий занадто міцно притискав до себе Риль. Але братові дозволено, якщо Ласті не помилився щодо їх родинних зв'язків, читаючи емоції Риль.

Як же раптово проявився емоційний зв'язок. Мабуть, зіграв свою роль переляк. Дракон ледве встиг закритися щитом від Риль, можна сказати, з останніх сил, поки його не скрутили остаточно. Він і сам очманів від несподіваного сплеску чужих емоцій. Так очманів, що дозволив себе сповити, аби не видати.

Але як же вчасно проявився зв'язок з кровною сестрою! Не потрібно ставити зайвих і неприємних питань. Суть розмови дівчини з магами йому зрозуміла і без знання їхньої мови.

Він добре запам'ятав кожного з кривдників, і не забуде помститися за приниження при зустрічі. Але вплутувати Риль не можна. Втім, брата дівчини все одно доведеться пощадити, а ось того білявого дракон з радістю поганяє. Знатна з нього вийде здобич. Усередині Ластірана в передчутті полювання заревло полум'я.

І все ж, як не вчасно сім'я знайшла Риль. Будемо сподіватися, що у них вистачить розуму не втручатися в цю справу. Допомога лише прискорить початок війни. Рада не потерпить чужинців. Вдало склалося, що Риль стала його кровником. Тепер дракони поставляться до неї прихильніше.

Ластіран так і стояв, стискаючи в обіймах замерзлу Риль. Від думок про Раду він перескочив на більш приємні теми. Одна рука поповзла вгору, зариваючись в волоссі дівчини, друга сповзла нижче, завмерши на поясі. Риль сіпнулася, але її лише міцніше притисли до себе.

— Ш-ш-ш, — дракон акуратно перебирав пасма її волосся, — я не їм дівчат на вечерю.

— Навіть коли сильно зголоднієш? — посміхнулася Риль. Гроза несподівано минула. Причини такого дивного благодушності були не ясніші ранкового туману, але у неї ще буде час подумати про все. А поки вона просто ніжилася, відігріваючись в теплих обіймах. Не з'їсть же він її насправді, а для спокушання погодні умови не підходять. Але здивував її дракон, сильно здивував. Може, він все-таки заслуговує на довіру, не повну, звичайно, але…

Тому Риль не стала чинити опір, коли гарячі губи Ластірана притислися до її губ, а його рука владно лягла на потилицю, не даючи розірвати поцілунок.

Вранці дівчину підняли рано. Риль з невдоволенням подумала, що у Кестірона прямо-таки талант так барабанити в двері, що спросоння і не зрозумієш, чи по голові б'ють, чи все-таки в двері.

Збиралася в напівдрімоті рівно до того моменту, поки справа не дійшла до одягання. У подиві помацала оксамитову тканину, пробіглася пальцями по багатій вишивці. У голові немов щось клацнуло — Рада! Як же вона могла забути?

Риль натягнула на