Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Воно 📚 - Українською

Читати книгу - "Воно"

661
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Воно" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 404 405 406 ... 437
Перейти на сторінку:
— вони допоможуть їм зрозуміти реальність того, що відбулося… хоча знайшлися б і ті, хто міг би підкинути думку, що реальність є дуже хисткою концепцією — щось, мабуть, не міцніше за шматок парусини, напнутий на сітку з канатів, схожу на нитки павутиння. Наступного ранку Брайян Ґамбл та Віллард Скотт із телешоу «Сьогодні» уже будуть у Деррі. Під час програми Ґамбл братиме інтерв’ю у Ендрю Кіна. «Уся водонапірна Вежа беркицьнулася й покотилася з пагорба, — казав Ендрю. — Це було типу „вау“. Розумієте? Ну, типу, „Спілберг, вдавися“. Гей, а я коли телек дивився, ви завжди здавалися, ну, набагато вищим». Вони та їхні сусіди по телевізору — ось що зробило цей жах реальним. Це дасть їм бодай якийсь ґрунт під ногами, від якого можна відштовхнутися й спробувати усвідомити ту страшну, незбагненну річ. То була «ХИМЕРНА БУРЯ». За наступні дні «СТРАШНА КІЛЬКІСТЬ ЖЕРТВ» зросте — ось такі «МОТОРОШНІ НАСЛІДКИ ШТОРМА-ВБИВЦІ». Адже то була «НАЙГІРША ВЕСНЯНА БУРЯ В ІСТОРІЇ МЕЙНУ». Усі ці заголовки, якими б жахливими вони не були, виявилися корисними, бо вони допомогли притлумити дивну природу того, що сталося… хоча слово «дивну природу» — то дуже м’яко сказано. «Божевілля» пасує набагато краще. Вони побачать себе по телевізору, і все стане зрозумілішим, не таким божевільним. Та до прибуття знімальних груп на вулицях будуть самі жителі Деррі, які блукатимуть засміченими цеглою, вкритими багнюкою дорогами з виразами ошелешеної недовіри на обличчях. Лише деррійці, які мовчки дивитимуться на руїни, іноді підбиратимуть якісь речі, а тоді впускатимуть їх на асфальт — люди, які намагатимуться збагнути, що ж трапилося за останні сім-вісім годин. На Канзас-стрит стояли чоловіки, курили й дивилися на будинки, які лежали догори дриґом у Пустовищі. Інші люди стояли за біло-помаранчевими бар’єрами й дивилися на чорну діру, на місці якої ще до десятої ранку знаходився центр міста. Головний заголовок недільної газети був «ВІДБУДУЄМО, ЗАПЕВНЯЄ МЕР ДЕРРІ», і, мабуть, він виконає свою обіцянку. Але в наступні тижні, поки члени міської ради сперечалися з приводу того, як почати відбудову, велетенський кратер, де колись був центр міста, продовжував спокійно та поступово розростатися. За чотири дні після бурі в яму провалилася будівля Бенгорської гідроелектричної компанії. Три дні по тому під землю пішла «Летюча псарня», де продавали найсмачніші чилі-доги з кислою капустою у всьому східному Мейні. Офісні, приватні та квартирні будинки іноді затоплювало нечистотами. У Старому Відрозі це траплялося так часто, що люди почали виїжджати. Увечері 10 червня в Бессі-парку відбулися перші кінні перегони; перший забіг було призначено на 20:00, і всі дещо збадьорилися. Та коли коні з першого забігу мчали до фінішної прямої, проломилася секція трибун, і постраждало з дюжину людей. Одним із них був Фоксі Фоксворт, директор кінотеатру «Аладдін» до 1973 року. Фоксі пролежав два тижні в лікарні зі зламаною ногою та проколеним яєчком. Коли його’виписали, він вирішив переїхати до сестри в Саммерсворт, штат Нью Гемпшир.

І він такий був не один. Деррі розвалювався.

8

На їхніх очах санітар захряснув задні двері «швидкої» й рушив до кабіни. Автомобіль почав здійматися схилом у напрямку Деррійського міського шпиталю. Річі зупинив його, сильно ризикуючи життям та правицею, а тоді заговорив роздратованого водія до нічиєї — санітар наполягав на тому, що вільного місця зовсім не було. Закінчилося тим, що вони поклали Одру на підлогу.

— Що тепер? — спитав Бен.

У нього під очима були здоровенні коричневі кола, а шия почорніла від бруду.

— Я п-піду до «Таун Хаусу», — сказав Білл. — П-просплю десь годин з ш-шістнадцять.

— І я так само, — озвався Річі. Він з надією глянув на Бев. — Кралечко, маєш цигарку?

— Hi, — відказала Беверлі. — Гадаю, знову кину.

— Мудра думка.

Вони почали повільно йти вгору схилом, пліч-о-пліч.

— Усе с-с-скінчено, — сказав Білл.

— Ми це зробили, — кивнув Бен. — Ти це зробив, Великий Білле.

— Ми всі це зробили, — мовила Беверлі. — Як би я хотіла, щоб ми не кидали там Едді. Цього я бажаю дужче за все.

Вони саме підійшли до перетину Верхньої Головної вулиці та Пойнт-стрит. Хлопчик у червоному дощовику та зелених гумових чоботях пускав паперового човника прудким потоком, який мчав уздовж хідника. Він звів очі, побачив, що вони дивляться на нього, й невпевнено помахав рукою. Біллові здалося, що це той хлопчик зі скейтбордом — той самий, чий друг бачив у Каналі акулу зі «Щелеп». Він посміхнувся й підійшов до нього.

— Тепер усе г-г-гаразд, — сказав Білл.

Хлопчик серйозно на нього подивився, а тоді вишкірився — посмішка була сонячною та сповненою надії.

— Ага, — озвався він. — Гадаю, що так.

— Можеш закластися своєю д-д-дупою.

Хлопчик засміявся.

— То що, б-будеш обережним на т-тому с-скейті?

— Та нє, — сказав хлопчик, і тепер уже Білл засміявся.

Він стримав порив скуйовдити хлопчакові волосся (скоріш за все, він образиться) та повернувся до інших.

— Хто то такий? — спитав Річі.

— Друг, — відповів Білл. Він засунув руки в кишені. — А ви пам’ятаєте, як ми вибралися минулого разу?

Беверлі кивнула.

— Едді вивів нас до Пустовища. Проте якимсь чином ми вилізли на іншому березі Кендаскіґ. З боку Старого Відрога.

— Ви зі Скиртем зіштовхнули кришку однієї з тих насосних, — сказав Річі Біллові, — бо ви були сильнішими од решти.

— Ага, — мовив Бен. — Точно. Сонце ще світило, хоча вже майже сіло.

— Ага, — кивнув Білл. — І всі ми були там.

— Та ніщо не триває вічно, — сказав Річі. Він поглянув на схил, який вони щойно здолали й зітхнув. — Наприклад, дивіться сюди.

Він виставив руки. Маленькі шрами на долонях зникли. Беверлі показала свої руки, Білл з Беном зробили те саме. Долоні були брудними, проте шрами зникли.

— Ніщо не триває вічно, — повторив Річі.

Він поглянув на Білла, і той побачив, що бруд на щоках Річі повільно прорізали дві чисті доріжки сліз.

— Хіба що любов, — сказав Бен.

— І бажання, — додала Беверлі.

— А як щодо дружби? — спитав Білл і всміхнувся. — Що думаєш, Базікало?

— Ну-у, — протяжно сказав Річі, посміхаючись та витираючи очі. — Я мушу поудумати проу це, хлоупче! Шоу то є, шоу за діла, я мушу поудумати проу це.

Білл простягнув руки. Вони взялися за них і постояли так кілька секунд — сімка зменшилася до четвірки, та однаково вони могли утворити коло. Вони подивилися один на одного. Бен уже теж плакав, з його очей текли сльози. Та все одно він посміхався.

— Народ, я вас дуже, дуже люблю, — промовив Бен. На мить він міцно-міцно-міцно стиснув руки Бев та

1 ... 404 405 406 ... 437
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Воно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Воно"