Читати книгу - "Позбав мене від нареченого, сестричко, Ольга Обська"

Розділ 25. В перший день нового століття

Ліза зайшла у вітальню в той момент, коли лікар витіювато розповідав про користь зоотерапії і про те, наскільки тваринам властиво позитивно впливати на хворих, а котам у цьому мистецтві взагалі немає рівних.

І поки він вправлявся в красномовстві, Лаура підозріло поглядала на кошик з котом в руках у Освальда. Кіт у відповідь теж зосередив на пацієнтці підозрілий погляд. Навряд чи він здогадувався, що йому відведена роль компресу. Судячи з його царського вигляду, подібний розвиток подій взагалі може сильно його образити.

Промова лікаря, тим часом, поступово підходила до свого логічного завершення, тоді як у кота і Лаури синхронно все більше і більше вставали дибки волосинки від взаємної глибокої неповаги. І якщо коту навіть личило, що його і без того пухнаста шубка стала здаватися ще більш пишною, то зачіска Лаури від пасм, що стирчали в різні боки, набула дуже спірного вигляду.

— Починайте, — кивнув лікар своїй асистентці, коли закінчив екскурс у теоретичне обґрунтування користі зоотерапії. — Зволікання — смерть, — співчутливо глянув він на скуйовджену шевелюру Лаури.

Присутні були здивовані, що його манера говорити несподівано змінилася з витіюватої на "стислість — сестра таланту".

Медсестра звично розшифрувала його думку, яку цього разу довелося не згорнути, а навпаки, розгорнути.

 — Ми не можемо більше гаяти часу, бо стан хворої різко погіршується.

Вона вийняла кота з корзини. Він невдоволено пирхнув, показуючи, що не схвалює фамільярного з ним поводження.

Лаура з легким жахом дивилася, як величезну розлючену тварину несуть до неї і ось-ось покладуть на хворе місце — на голову. Її витримки вистачило рівно до того моменту, як котячі лапи торкнулися її чола. З вереском вона підскочила з софи як ошпарена і дуже жваво побігла подалі від "компресу".

Присутні мужньо маскували за кашлем смішки, що рвуться назовні.

— Я завжди вірив у дивовижну силу зоотерапії, — задоволено крякнув лікар. — Моментальний ефект.

Зцілену дивовижним чином хвору та її брата, а також медиків, які поставили пацієнтку на ноги, господар замку на радощах зголосився провести особисто. Освальд же, користуючись тим, що його послуги не знадобилися, вирішив виправити одну маленьку несправедливість, а саме: напоїти чаєм Міранду, яка була позбавлена ​​цього чудового напою через те, що лагодила автомобіль непроханих гостей.

На невеликому столику миттю матеріалізувалося все необхідне для чаювання, і Освальд запросив покуштувати це все обох дам: і Міранду, і Лізу.

Вони посідали мирно чаювати втрьох. Ліза не могла без усмішки згадувати процедуру зоотерапії та ловила на обличчях Освальда та Міранди такі ж іронічні посмішки. Проте вона дала собі настанову не розслаблятися. Спочатку треба розвіяти туман навколо темної історії з бранкою підземелля. В Лізи не йшло з голови те, що вона написала під час нападу автописьма. Складно було повірити, що когось тут справді тримають під замком. Освальд стежить за порядком у замку, і такого не допустив би. Тоді про що йдеться?

— Милі леді, чи дозволите розважити вас однією з легенд нашого замку? — поцікавився управитель, надавши голосу таємничості.

Ох, він ще питає? Певна річ! Ліза вже мала можливість переконатися, якими загадковими та захопливими легендами оповита історія старого замку. Вона приготувалася із задоволенням послухати ще одну, але обімліла від подиву, коли дізналася, про що піде мова.

— Ця легенда про бранку замку, — уточнив Освальд. — Сталося все того дня, коли теперішній господар замку відзначав свій шістнадцятий рік з дня появи на світ.

— А коли він народився?

У якому б здивуванні не була Ліза, вона не забула скористатися ситуацією, щоб дізнатися дату народження Брайана. Ця дата — код від якогось замка, якщо вірити інформації, що з'явилася в її блокноті.

— Він народився першого дня нового століття. Завтра Його Світлість іменинник, — усміхнувся Освальд.

Тобто Брайану пощастило з'явитися на світ рівно в Новий рік?

— На той час у замку ще проводилися маскаради, — продовжив Освальд. — Гості прибували на бал із подарунками для Його Світлості. Юнаки, як правило, байдужі до дарів, не те що прекрасні леді, які завжди раді коштовностям. Однак один подарунок справив на Його Світлість сильне враження.

— Який? — у Лізі спалахнула цікавість.