Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

- Починай з хорошої, Ендрю, - покомандувала Яра відразу. Без представлень обійшлися та пустої балаканини.

- Я дізнався, де ваш Самір. По-перше, його не відправили в сіру зону, як верховних демонів Дому примар. Це дивно, бо зазвичай у нас чіткі інструкції, як діяти з демонами, що пробралися у людський світ. Вони без зволікань ліквідовуються у сірій зоні. Бо ж минулого разу ти скинула мені геолокацію і я повідомив тобі, що туди збирається патруль.

- Це на дні народженні Нестора було, тоді також засікли магію, але я встигла попередити Саміра, - пояснила Яра Ліні.

- Отож! Чому ти цього разу нічого мені не написала? – дивився відданими очима на Яру. Певно, й совість не мучила, що своїх же зраджує.

- Бо я була зайнята. І ми не знали достеменно, коли й де саме з’являться примари. Продовжуй, Ендрю. Прошу тебе. Я за дядька хвилююся. Яка погана новина?  

- Він для чогось потрібен Корпорації. Бо перебуває у нашому офісі, десь у закритому відсіку. Я не маю туди доступу. Лише янголи вищих рівнів мають перепустки у той засекречений відділ.

Це була, дійсно, проблема. І дивина. Навіщо Корпорації верховний демон?

Якось не змовляючись, усі втрьох задумливі посідали навколо вогнища. Але жодної ідеї на думку не спадало.

- Хоча я маю один варіант, - загадково почав Ендрю опісля затяжного мовчання. – Твоя ж подружка – людина? Правильно?

- Ну не видно чи що? Ото дурні питання, - зайнялася Яра, мов сірник, але за секунду вже спокійно пояснювала своєму другові. - Саме в будинку Ліни розпочалася ця боротьба за Вітарі. То з’являються одні демони, то зустрічаються другі. А треті незмінно залишаються поряд.

- Але ж як людина вона обов’язково повинна мати янгола-охоронця. Дай-но мені свій планшет. У нас нещодавно встановили нове оновлення в додатку. Хочу дещо перевірити.

Яра простягнула планшет Ендрю. Той, спитавши повні дані Ліни, зосереджено насупив чоло й шукав якусь інформацію про неї. Тицяв щось  хвилин п’ять.

- Тут складний код доступу, - винуватими очима поглянув на Яру.

Ліна співчувала йому подумки. Де ж це вони так перетнулися, що янгол спромігся закохатися в демоницю?

А потім врешті-решт усміхнувся широко.

- Ну ось, так я і думав. Ліно, твій янгол-охоронець має аж сьомий рівень. І він стовідсотково матиме перепустку у той відсік. Вітаю! Це, до речі, дуже сильний захист.

- Щось останнім часом це взагалі не відчувається, - скептично зауважила Ліна. – Бо я вже збилася з рахунку, скільки разів мене намагалися вбити. Щось мій захисник не дуже добросовісно свої обов’язки виконує, а рятує мене постійно демон.

- Ну, крім тебе в нього ще аж двоє підопічних. Янголам такого рівня це дозволяється. Хоча він все одно мав би почути тебе. Ось це й дивно. Чому ти жодного разу не покликала свого захисника? У тебе були небезпечні ситуації, що загрожували твоєму життю, тож ти мусила кликати на поміч свого янгола. Слова, зміст прохання особливого значення не мають. Головне - це щирість та віра. Він, звісно, навряд чи у видимій подобі з’явився б поряд, але допоміг би однозначно, – незрозуміло було, до чого хилить цей юний янгол.

- Ага, і нам усім була б торба, – вигукнула Яра. – І добре, що не кликала. Бо ще раніше потрапили б у лапи Корпорації.

- Яро, це поки єдиний вихід із ситуації. Нехай Ліна спробує його викликати.

- Ну а потім що? Як ми його змусимо піти на службовий злочин? Можливо, ти переконаєш звільнити Саміра?

- Будемо розбиратися вже по ходу ситуації, - піднесено вирік той далекоглядний Ендрю. – Аби вдалося викликати її янгола. Це не так просто.

Ненадійний був план, хиткий і непродуманий, але іншого не мали.

Ліна раніше не вірила ні в Бога, ні в янголів, ні в демонів. Лише довіряла прикметам та акторським забобонам. У жодному разі не заглядала у гримерці в дзеркало через плече іншого актора. Борони боже розсипати грим на столику чи впустити текст сценарію на підлогу.

Але останні події остаточно переконали її в протилежному. Тож, за порадою Ендрю, легко повірила в існування свого янгола-охоронця і налаштувалася на відповідний лад. Сіла прямо на траву в позі лотоса, заплющила очі й почала кликати свого захисника. Намагалася увійти в такий стан, як під час медитацій. Не вийшло нічого, хоч як не просила його з’явитися.

- Треба якийсь адреналін, небезпечна ситуація, щоб підсилити ефект. Щоб твоє прагнення дійсно від душі йшло, - щоразу генератор ідей Ендрю щось таке недоладне радив. – Якась реальна загроза смерті. І ти справді будеш у страху, бо твого демона поряд вже не буде. Тож ефект гарантований.

- Та ні, Ендрю, треба щось інше вигадати. Ліна навряд чи погодиться на таке, - промовила Яра, згадуючи її пригнічений стан після того, як розповіла їй правду. Ще й пожалувала про те, що так відверто підставила дядька. Самір, імовірно, й сам зізнався б. Але сказане назад не забереш.

- Я згодна, - рішуче сказала Ліна, підіймаючись. – І навіть знаю, де я зможу довести себе до такого стану. Тут неподалік залізнична колія проходить. У дитинстві ми з дівчатами бігали гратися туди, але на рейки я не ставала, бо поміркованою дитиною була. Але використаю будь-який шанс для порятунку коханого.