Читати книгу - "Капкан (на) демона, Katerina Школіна "

Азалія сіла за стола і відкоркувала пляшку рому, яку нащупала в ящику. Марка була не та, що потрібно, але зараз її це не цікавило. Вона щедро хильнула і скривилась. Смак дійсно був не той і це було кепсько.

Тут же двері знову стукнули і в приміщення влетів запиханий Ділан.

- Ну чого розлютилась?! - фиркнув він. - Я вже збирався розповісти тобі про сирен, - помітивши пляшку у руках піратки він невдоволено цокнув. - І ти колись перестанеш бухати?! 

- Я дезінфікуюсь, - хмуро буркнула вона. - надто багато нечисті навколо останнім часом. 

Азалія підняла на нього невдоволений погляд.

- І що мені до тих страхолюдин... - вона відпила ще. Спирт обпік горло, але сльози наверталися на очі не через це. - Більше мене турбує майбутнє, а не минуле. Те, що було залишилось на сторінках книги нашого життя. Ми можемо їх перелистати, перечитати, але не змінити. А в даний момент перо долі пише нову сторінку. І, якщо не зважати на текст, чистоту письма і сенс нових рядків, ця книга приречена бути закинутою і забутою. Або гірше: розірваною чи спаленою за заборонений текст.

- Про що ти говориш, - зітхнув атлант. - Що цього разу тебе турбує?

- Це тебе в житті нічого не турбує. - гримнула на Ділана піратка. - Чому ти вважаєш що все усім дається легко? Легко добратися через тисячі миль за один день. Легко навчитися магії за той же один день. Легко розділити що добре, що погано. Легко захопити трон. У тебе все легко. Тільки робиш ти це чужими руками...

Азалія не кричала. Її тон був дуже змореним І відчувалося, що вона, ніби зайшла в глухий кут. Піратка не бачила сенсу в тому, що робила. Спастись? Скинути окови, які він на неї надів? А чи не поплатиться вона життям там? І чи не забереш з собою іще невинних? Та котиться воно все до біса. 

Ділан лиш закотив очі і легковажно всівся в крісло прямо в ковдрі.

- Ти нічого не знаєш про відповідальність, - вона встала і кинула пляшкою об стіну. Скло осипалось на підлогу і ром розлився бурим п'ятном по дощечках. - Ти думаєш лиш про те, як відібрати те, що в тебе забрали. Не про народ чи майбутнє своєї держави. Ти егоїст, який ще не доріс, аби керувати, - вона повільно підходила до Ділана, який встав і напружено слухав. - Не думав, що твій дядько був правий. Ти не готовий. - вона вперлася поглядом в атланта і штовхнула його кулаком в груди.

- Те, що я здаюся тобі легковажним не значить, що я не піклуюся ні про кого, окрім себе, - хмуро відповів він. - Коли я потрапив у в'язницю, крім того, що наді мною звісно знущалися, в мене була маса часу, щоб подумати і послухати. - Він без остраху подивився в очі дівчини. - Я бачив як впродовж місяця усі камери поруч зайняли генерали, міністри, радники. Не тільки ті, що були проти державного перевороту, а й ті хто з ним погодився. Він загнав в лагеря усіх, хто міг хоча б трохи наблизитися до трону. А знаєш чому? 

- І чому? - все ще грізно у обличчя запитала його капітан.

- Бо, якщо він порушив закон, то чому ж іншим не можна. - відповів атлант. - І, знаєш, - він зітхнув і відвернувся від Азалії. - Нині... жодного з них немає в живих... 

Азалія опустила голову і хмикнула.

- Не солодко.

- Солодко було лиш одному з нас, - рикнув у відповідь атлант. - Чи правильніше сказати одній... Яка десять років протирала штанці на кораблі. В піратиків гралася... - гнівно заключив він.

- Ха. Тричі ХА, - відізвалачь капітан. - Солодко кажеш... Я тобі розкажу як це... солодко. Десять років тому я опритомніла в пустелі. - Ділан все так же стояв до неї спиною, що збісило піратку. - НІ. ТИ СЛУХАТИМЕШ... Вона взяла його за шкірку і з усієї сили потягнула до свого стола. Поставивши поруч, вона розгорнула карту світу, з особистими відмітками. І ткнула пальцем на стрілки на Африканському континенті.

- Ось. Західна Сахара. Пустеля на заході Африки. Тут я народилась заново. Без імені, сім'ї і батьківщини, - вона провела пальцем ще на захід і ткнула в одне з міст на березі Атлантики. - це місто Ель-Акін. Воно належить іспанській короні. Щоб добратися туди я місяць пробиралась по палючому сонцю при +40 вдень і вночі мерзла при -40. Я вижила тільки завдяки двом оазисам, курдюку для води, який я зробила з свого плаща і сумки з харчами... з нього ж. Знаєш, що за харчі?

Ділан мовчки дивився на Азалію і слухав. Вона відповіла на своє ж питання.

- Ти їв колись смаженого на кострі гекона?

- Ні, - похитав головою Ділан і на його губах заграла вимучена посмішка.

- Гівно відбірне. Не просмажується зовсім, а на шматки різати нічим, - вона зковтнула, згадуючи. - Доки я не виточила ножа з кісток, якоїсь тварини, що знайшла по дорозі. - вона глянула жорстким поглядом на атланта. - Шматками прожарюється краще...

- Що було далі? - запитав Ділан.

- Далі... - сумно усміхнулась Азалія. - Якщо коротко. Там я знайшла корабель і боцмана. А боцман знайшов першу мою команду. 

- Розкажи... - поклав руку на плече Азалії і легко стис його атлант. 

Піратка усміхнулась, поблажливо глянула на Ділана і, облизавши губи, продовжила.

- Тоді Горця звільнили з іспанської армії. Він був командиром гарнізону, але генерал-губернатор вирішив, що йому потрібні свої люди на цьому посту, - вона сумно хохотнула. - І от 35-річний солдат без сім'ї і статків залишився за бортом життя. Він знайшов мене оголодавшу з сильним обезвоженням і виходив. Ми взяли один з кораблів за безцінок. По документах нам його підігнав друг Горця замість якогось ржавого корита. Ми фактично вкрали судно в армії... одне з найкращих, між іншим. Нашою командою стали колишні солдати, яким не було іншого виходу, як виживати.