Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

-Що він тобі ще сказав, синку?

-Сервас Аасімтолі.

-Нам кінець, Ісаку… Це означає з давньокхалійської: «Смерть наближається»

«Вибух». Через секунду ще один вибух.

-Що це за чортівня! Ісаку, ти це чув?

За хвилину тут з’явився Барті

-Рокко й Батист тут…

2. (За півгодини до вибуху)

-Ти знаєш, Батисте, я ціную кожен момент із тобою, коли ми разом ось так йдемо на ще одну справу. За всі ці роки, що я був врятований, я зрозумів, що ти мій старший брат, якого не вистачало усе моє життя. Знаєш, можливо, якби ти був у моєму житті, ти зміг би захистити мене від Дарія і я не став би таким яким є насправді. Але заради чого ми живемо, друже?

- Ти пам’ятаєш мої слова: «тепер ми триматимемось разом, змінимо цей світ, що буде як помста за ангелів, які померли через гріхи?». Ми викорінимо усі ділянки зла, тих мерзенних створінь, що лише паплюжать віру. Ми убиваємо лише тих, хто вчиняє зло над іншими людьми. Ми мстимося тим нелюдам, які колись скалічили нас, і зараз калічать душі інших. Хоч і такими ми були раніше… Зараз ми продовжуємо свою діяльність, проте убиваємо й людей, які переходять нам дорогу. Хіба це правильно, Рокко? Хіба ми не перетворились на тих, ким не хотіли бути?

-Перетворились, Батисте… Проте хіба ти не відчуваєш, що попри наші зусилля, але світ змінюється. Подивись навколо, друже. Темнота. Десь там є світло, відголосок нашої з тобою здійсненої цілі. Хіба може нам хтось стати на заваді? І чи не я та метаморфоза корисною для нас? Я вдячний тобі, хоч і розумію, що жити щасливо мені вже ніколи не вдасться. – увесь цей час Рокко підкидав у руці гранату.

-Ми майже прийшли. Ти готовий? Як в старі добрі часи.

-Нехай смерть когось із нас не зупинить нашу спільну справу. Амінь, Батисте

-Амінь, мій старий друже.

Між двома кіллерами стала особлива тиша. Ні тварини, ні людини, ні вітру. Сама природа заховалась від кошмару, що все ближче і ближче наближається до того, як поглинути чергову секту.

-Пам’ятаєш нашу вилазку на лісоруба психа? – хмурим голосом перервав мовчанку «Скіф»

-Авжеж, «ха-ха», таке важко забути. Ти як несамовита пантера наближався до нього із – за спини, але так невдало ти перечепився об сучка і налигнувся прямо у коров’яче лайно. «ХА-ХА», Батисте, ти хоч і найнебезпечніший виродок, але часом такий незграба.

-«Ха-ха», тут ти правий, Рокко. Але все ж я убив його вистрілом у потилицю, прямо у ціль.

-Так… Але лицем повного гімна. «Ха-ха». Ходи – но сюди, друже.

Рокко обійняв свого нерідного брата за плече.

-Як тільки завершимо вдало нашу справу, з мене бочка Стопенського елю. – промовив, усміхнувшись, Батист.

-Ловлю на слові, тільки допоможеш його випити.

-Звісно, я б у тебе навіть дозволу не питав би.

Тиша.

-Батисте, ти чогось боїшся?

-Аж ніяк, Рокко, вдалому стрільцю варто боятися лише власної гвинтівки. А ти, Рокі?

-Те, що від чого я прокидався із страхом, вже давно у могилі.

-Дарій?

-Ще б пак, Батисте, ще б пак.

Хоч і обоє кіллерів  не подавали  навіть вигляду, але кожен з них дійсно боявся втратити одне одного. Занадто довго вони разом подорожують, та занадто багато вони разом пройшли. Якби ж Рокко не був безплідний, а Батист перестав цуратись жінок, то можливо б їхні діти були ж такими не розлий вода друзями.

Сьогодні ніч була особливо темна, неначе це все схоже було на туман, який буде розвіюватися від вибухів та пострілів у той момент, коли двоє легендарних убивць дійдуть до будинку мистецтв. Рокко від самого початку знав, де знаходяться сектанти. Його чуття ніколи його не підводило, як в і один з вечорів, коли він вирішив прослідкувати за ними, які як змії пересувалися асинхронно, але всі кінець-кінцем сходились у єдиному лігві. Рокко знав, що за ним увесь цей час слідкують, як і він слідкував за сектантами. У момент він відчув ножик біля своєї шиї, але передбачивши це все, він швидко розвернувся і всадив свій кинжал прямо у горлянку жнецю. Рокко нікого не боявся. Він завжди згадував слова мами: «Нічого не бійся, Рокі, ти у мене виростеш безстрашним героєм». У просте життя, коли «Вампір» не жадав крові, йому доводилось, хоч він цього і не хотів, згадувати минуле. У ці моменти він ходив у корчму, де пив. Саме у цей час, коли там знаходився жах усього континенту,  нікого не було. Лише Вайл та він. Бармен йому зайвих питань ніколи не задавав, лише постійно підходив зі словами: «Долити тобі, Рокко?», на що останній лише чітко кивав головою. Навіть у п’яному стані «Вампір» смертоносніший, аніж 100 солдат, які боронили форпост. Його вміння відчувати все і кожного дісталося йому у той момент, коли він разом із Батистом полювали по дорозі до Вільденбургу на Кольверинського садиста. Коли він разом із «Скіфом» вирішили розділитися, тоді садист грав із «Вампіром» у гру, де Рокі був жертвою, а садист – мисливцем. Саме за рахунок цього жорстокого заходу, отримавши велику кількість порізів, Рокко навчився відчувати свою ціль. І саме з цього моменту мисливець перетворився на жертву, а жертва – на мисливця. Передбачивши момент звідки садист нанесе удар, Рокі всадив ножа йому у руку і по слідах крові знайшов його, де пострілом у коліно знешкодив, а далі він робив з ним все, що хотів. За взрослінням Рокко, як мисливця, із дахів різних будинків спостерігав Батист. Він знав, що Рокі перетвориться на найсмертоноснішу людину, але завжди був поруч, щоб у разі чого виручити та врятувати хлопця знову.

-Ми прийшли, Батисте. Ангел, що помер від гріхів наших, воскресне від помсти, яку принесемо нашим кривдникам. Ми змінимо цей світ, як і від сьогодні змінимо Вільденбург. Після сектантів наша наступна ціль Бенс та той пацюк, що ховався за стіною у будинку Крістіана, його запах страху я впізнаю із тисячі. Амінь, Батисте.

-Амінь, Рокко.

-Тримай мій узвар, друже. Це зробить твою кров непомітною для них. Я дізнався про це із одного із убитих алхіміків серед них.