Читати книгу - "Мовчання ягнят"

Вона похитала головою.

– Це термін мертвої науки психоаналізу. Імаго – це образ одного з батьків, закладений у дитинстві в підсвідомість і пов’язаний з найпершими емоціями. Слово походить від назви воскових бюстів предків, які древні римляни несли на траурних процесіях… Навіть флегматичний Кроуфорд мав угледіти певний символізм у комашиній хризаліді.

– Він не просунувся далі зіставлення передплатників ентомологічних журналів зі злочинцями на сексуальному ґрунті, що зареєстровані в індексі характеристик.

– По-перше, облишимо ім’я «Баффало Білл». Це оманливе прізвисько, яке не має нічого спільного з особою, яку ви шукаєте. Для зручності називатимемо його Біллі. Я наведу вам стислий виклад мого враження про Біллі. Готові?

– Готова.

– Символізм хризаліди полягає в перетворенні. З личинки – на метелика чи міль. Біллі думає, що йому потрібне таке перетворення. Він шиє собі костюм дівчини зі справжніх дівчат. Саме тому його жертви – великі, бо він вишукує потрібний розмір. Кількість жертв свідчить про те, що він сприймає цей процес як линяння. Він займається цим у двоповерховому будинку, ви вже зрозуміли, чому два поверхи?

– Деякий час він вішав їх на сходах.

– Правильно.

– Докторе Лектер, я ніколи не бачила, щоб транссексуальність і агресія були якось пов’язані – транссексуали загалом пасивні.

– Ваша правда, Кларіс. Інколи простежується схильність до хірургічної залежності, бо в плані косметичної корекції транссексуалів важко задовольнити, але не більше. Біллі – не справжній транссексуал. Кларіс, ви дуже близькі до способу, в який його можна впіймати, ви це розумієте?

– Ні, докторе Лектер.

– Добре. У такому разі чи не бажаєте розповісти мені, що з вами сталося після смерті батька?

Старлінг втупила очі в парту.

– Не думаю, що відповідь ховається в паперах, Кларіс.

– Мама утримувала нас усіх протягом двох років.

– Працюючи ким?

– Удень – покоївкою в мотелі, вночі куховарила в кафе.

– А потім?

– Я переїхала в Монтану до маминої кузини та її чоловіка.

– Тільки ви?

– Я була найстарша.

– А міська влада ніяк не допомогла вашій родині?

– Чеком на п’ять сотень доларів.

– Цікаво, що не було страховки. Кларіс, ви сказали, що ваш батько міг вдарити цівку рушниці об двері пікапа.

– Так.

– У нього не було патрульної машини?

– Ні.

– Це сталося вночі.

– Так.

– Невже він не мав пістолета?

– Ні.

– Кларіс, він працює вночі, їздить на пікапі, озброєний тільки рушницею… Скажіть, а він, часом, не носив на поясі табельний годинник? Ота річ, коли до стовпів по всьому місту прикручені ключі і мусиш їздити й вставляти їх у свій годинник? Щоб у мерії знали, що ти не спиш. Скажіть, чи носив він такий годинник, Кларіс?

– Так.

– Він був нічним патрульним, так, Кларіс, і аж ніяк не маршалом. Якщо брехатимете, я відчую.

– У робочій характеристиці було написано «нічний маршал».

– Що з ним сталося?

– Що сталося з чим?

– З табельним годинником. Що з ним сталося після того, як вашого батька підстрелили?

– Не пам’ятаю.

– Якщо згадаєте – скажіть.

– Так. Стривайте… у лікарню прийшов мер і попросив у мами годинник і жетон.

Вона не здогадувалась, що взагалі про це знала. Той мер, у своєму вихідному костюмі та моряцьких туфлях із воєнторгу. Членосмок.

– Quid pro quo, докторе Лектер.

– На мить вам здалося, що ви це вигадали, так? Ні, якби ви вигадали, вам би не боліло. Ви сказали, що деструктивна, агресивна поведінка й насильство статистично не пов’язані з транссексуальністю. Це правда. Пам’ятаєте, я казав про те, що злість схожа на хтивість, вовчий лишай маскується під кропив’яну пропасницю? Біллі не транссексуал, Кларіс, але вважає себе транссексуалом або намагається ним стати. Певно, він уже багато ким намагався стати.

– Ви сказали, що це наведе мене на спосіб, у який його можна впіймати.

– У нас є три найбільші центри статевих операцій: Джонс Гопкінс, Міннесотський університет і Медичний центр міста Коламбуса. Я не здивуюсь, якщо він подавав заявку на зміну статі в один або всі три заклади і йому відмовили.

– На яких підставах йому мали відмовити, на що треба звертати увагу?

– А ви кмітлива, Кларіс. Перша причина – судимість. Такі заявники не проходять відбору, хіба що злочин великої шкоди не заподіяв і був скоєний на ґрунті проблем зі статевою ідентифікацією. Трансвестизм на людях чи щось подібне. Якщо він успішно збрехав про судимість, то потім попався на тестах із характеристики особистості.

– Як?

– Хочете знати як, щоб зуміти його відсіяти, так?

– Так.

– Чому б вам не попитати доктора Блума?

– Я б радше питала у вас.

– Який зиск ви з цього матимете, Кларіс, підвищення та премію? Ви що, Джі-9[131]? І які ж винагороди зараз отримують маленькі Джі-9?

– Для початку ключ від вхідних дверей. Як його знайти за діагностикою?

– Як вам жилося в Монтані, Кларіс?

– Непогано.

– Як вам жилося з чоловіком материної кузини?

– Ми були різні.

– Якими ви їх запам’ятали?

– Виснаженими працею.

– Інші діти були?

– Ні.

– Де ви мешкали?

– На ранчо.

– На ранчо були вівці?

– Вівці та коні.

– Скільки ви там прожили?

– Сім місяців.

– Скільки вам було років?

– Десять.

– Куди ви звідти переїхали?

– До Лютеранського притулку в Бозмані.

– Кажіть правду.

– Я й кажу.

– Ви ходите навколо правди. Якщо ви втомилися, то можемо поговорити наприкінці тижня. Мені вже й самому нецікаво. Чи говоритимемо зараз?

– Зараз, докторе Лектер.

– Гаразд. Дитину відривають від матері та посилають на ранчо в Монтану. На ранчо з вівцями та конями. Вона сумує за мамою, в захваті від тварин…

Доктор Лектер простяг до неї долоні, припрошуючи розповідати.

– Там було чудово. У мене була власна кімната з індіанським килимом на підлозі. Мені дозволяли кататися на кобилі, тобто возили на кобилі, бо вона поганенько бачила. З усіма кіньми було щось не так. Кульгаві або хворі. Деякі виросли з дітьми, і вони, знаєте, вони іржали до мене, коли я йшла на шкільний автобус.

– Але потім?

– Я знайшла в сараї одну дивну річ. У них там була маленька комора для збруї. Я спочатку вирішила, що то якийсь старий шолом. А коли взяла в руки, то побачила штамп: «Апарат для гуманного забою коней від В.В. Ґрінера». Він скидався на металевий ковпак у формі дзвону, а зверху був отвір, у який вставляли патрон. Неначе 32-й калібр чи щось таке.

– На тому ранчо відгодовували коней на забій, Кларіс?

– Так.

– І вбивали їх теж на ранчо?

– Тих, що йшли на добрива та клей, – так. У вантажівку вміщується цілих шість мертвих коней. А тих, з яких робили собачий корм, забирали геть живцем.

– А та, на якій