Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 До чого я маю звикнути: до того, що він за мною зібрався ходити навіть до туалету чи до того, що на нас усі витріщаються?  

- А ти не міг би почекати тут? Не обов'язково стирчати під дверима. 

- Гаразд. 

 Я майже усміхнулася. Мені було так незручно. Краще б Мін залишився в класі.  

 Коли зайшла в туалет, там майже нікого не було. Потім, хтось ще зайшов. Хотіла вийти з кабінки, але слова однієї з дівчат змусили мене залишитися на місці.  

- Я тебе благаю! - невдоволено вигукнула одна з дівчат. - Вона єдина, на кого він у класі звертав увагу з тієї самої миті, як перевівся в нашу школу. - Голос належав моїй однокласниці Соль Хьон. - Бачила кілька разів, як він дивився на неї. Потім вирішила поспостерігати. Схоже, з усіх дівчат його все ж цікавила вона. А... бісить. Мені навіть спочатку здавалося, що вони одне одного знають давно, тільки вона морозилася, вдавала, що не знає його або не пам'ятає, а він або прийняв це, або намагався згадати, де бачив її раніше.  Я ще думала, якого він усе витріщався на неї?  

- Тобі, мабуть, здалося, - відповідала їй подруга, голосу якої я не впізнала. 

- Хм. Здалося. Виявилося - не здалося. Але знаєш, що найдивніше? Завжди, ось присягаюся тобі, завжди, коли він дивиться на двері в класі, заходить вона. І взагалі, мені здається, що вони вже давно зустрічаються, тільки вміло приховували це. А зараз вирішили не ховатися.  

 Моє серце мало не вистрибувало з грудей від хвилювання. Я була впевнена, що Соль Хьон говорила про нас із Міном. Він - єдиний, хто перевівся в нашу школу і в наш із Соль Хьон клас за ці два з половиною роки.  

«Іноді за тобою цікаво спостерігати», - спливли в пам'яті слова Міна.  

 Він, і справді, звернув на мене увагу з самого початку? І видюща Соль Хьон це помітила? Вона помітила, а я ні. Я взагалі нічого не помічала. Завжди думала, що не цікавлю його.  

- З чого б це? - запитала подруга Соль Хьон.  

 Вони обидві, судячи з усього, виходили вже з туалету. Здається, ще хтось зайшов. Я не розчула, що відповідала Соль Хьон. Думала про те, що вона сказала. Про те, що Мін, перед тим як я маю зайти в клас, дивиться на вхідні двері. Він чекає, що я зайду, відчуває, що я маю увійти в клас?  

 Вже помічала за ним таке. У нього вдома, коли ми були вдвох на кухні. Перед тим, як у будинок зайшла мама Міна, він подивився на двері з кухні. 

 У нього настільки хороший слух чи є телепатичні здібності? Звідки він знає, що хтось зайде в кімнату, в клас? Чи він просто чекає появи? Наприклад, моєї. Або це збіг. Коли Мін дивиться на двері в класі, нелегка часто несе мене. А того вечора, коли я прийшла до нього, він чекав, коли повернеться його мама. Тоді, нічого надприродного в цьому немає.  

 Я вийшла з туалету.  

 Мін, звісно, дивний, але він же не може передбачати майбутнє або бачити крізь стіни. Просто в когось занадто жвава уява.  

- Що це з тобою? - запитав Мін, окинувши мене вичікувальним уважним поглядом. - Примару побачила?  

- Ні... - відповіла, уставившись на нього.  

 У мене було дивне відчуття, немов він щось накоїв і тепер чекав моєї реакції. Дивився на мене так, ніби хотів прочитати в моїх очах відповідь на запитання, але тільки не на те, яке озвучив. 

- Проте щось все-таки сталося, - промовив Мін.  

- Нічого не сталося. - Я підхопила його під руку і потягла за собою. - Може, тепер тебе відвести в туалет? 

- Ні, - коротко і навіть якось різко відповів хлопець.  

 Я одразу ж відпустила його.   

- Уже й пожартувати не можна.   

 Не озираючись, пішла в наш клас.  

 З чого це раптом мені спало на думку під руку його брати? Але яка тепер різниця? Усі й так уже знають, пліткують по кутах, пальцями тикають. Так що...  

 Мені раптом стало якось усе одно. Дивний спалах «пофігізму» без варіантів. Чого ще мені побоюватися? У дюньдель, як висловився Мін, мені вже настукали. Перешіптування і косі погляди стали, як обридлі шпалери в моїй кімнаті, які поки змінити не можеш. Одного разу я зміню цю кімнату, а не просто шпалери в ній. І яка різниця, що за шпалери оточують із чотирьох боків замкненого простору, якщо поруч зі мною Чон Джи Мін? І він дивиться тільки на мене. Так, він ніколи не говорив мені про свої почуття, але з якоїсь причини не жене від себе і піклується про мене. Зараз мені навіть обертатися не потрібно. Я знаю, що він поруч, усього за кілька кроків позаду.  

 Я зупинилася. Мін порівнявся зі мною. Він доторкнувся рукою до моєї спини, підштовхуючи мене вперед.  

- Урок скоро почнеться, - промовив.  

 Я знала, що Джи Мін доторкнеться до мене. Або відчувала. Стало якось спокійно на душі. Поруч зі мною сильний і надійний друг. Його присутність дарує впевненість і відчуття захищеності. Є щось, що притягує мене до нього. І, можливо, він ніколи не назве мене своєю дівчиною, але між нами все одно щось відбувається. І цього ніхто не забере. Не важливо, скільки ненависті вихлюпнеться на мене: він думає про мене.