Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

Син Цінь Шіхуанді, принц Хухай, який став Ep Шіхуанді, тобто другим імператором, наказав поховати разом зі своїм батьком усіх бездітних наложниць та ремісників, які будували мавзолей і знали про скарби, сховані в ньому.

Протягом десятиліть учені вважали основною причиною приношення в жертву такої величезної кількості людей, що набагато перевищувало кількість слуг і супутників життя, прагненням забезпечити царя досить великою компанією в загробному житті. Написи на ворожильних кістках розповіли, що приношення в жертву людей і тварин відбувалося не тільки з нагоди поховання тих, хто панували. Аньянські написи вказують також і на те, що в жертву приносили полонених на війні ворогів. Людей і різних тварин, навіть слонів і носорогів, приносили в жертву духам предків, а також гірським і річковим духам. Одного разу упродовж такого ритуалу в жертву було принесено понад тисячу людей.

Духи царів виступали посередниками між суспільством Шан і верховним божеством, що його називали Ді, або Шанді. Сила цих духів предків, а значить, і їхня здатність діяти від імені царства, особливо для гарантії військової перемоги, залежала від жертвоприношення, що часто бувало безкровним, таким, як вино, про що можна судити з безлічі ритуальних посудин, які були виявлені в похованнях. Але духів годували також плоттю і кров’ю жертв, через те померлий цар повинен був узяти із собою принесених у жертву людей.

Незвичний архів

Тих, хто працював в Аньяні, чекала винагорода, що її мріє одержати кожен археолог. У шурфі в селі Сяотунь, що мав реєстраційний номер Н127, о четвертій годині дня 12 червня, відповідно до запису вахтового журналу команди археологів, раптово з’явилися численні черепахові панцири. «Коли о п’ятій годині тридцять хвилин ми закінчили робочий день, за півтори години було розкопано й очищено тільки половину квадратного метра поверхні, що її щільно вкривали покладені черепахові панцири». Наступного дня фронт робіт був трохи розширений у надії, що буде досить часу, щоб розкопати й очистити вміст дивного архіву.

Невдовзі, однак, стало зрозуміло, що витягти панцири по одному буде справою довгою, бо, складені в штабелі, вони за три тисячі років перебування в землі спресувалися у тверду масу. І її варто було розкопати повністю. Не припиняючи роботи протягом чотирьох діб, польова команда нарешті відокремила більш ніж тритонний блок панцирів від грунту. Кілька місяців кропіткої роботи пішло на поділ і огляд панцирів. Кількість писемних пам’яток, що зберігалися в ямі Н127, становили 17 096 одиниць, з яких усі, крім восьми, були черепашачими панцирами. Припустили, що велика частина архіву була похована в часи правління У Діна, і всі знахідки настільки добре збереглися, що на ряді панцирів ще залишалася яскраво-червона фарба, якою спочатку наносився напис на панцирі, а потім по ній робили гравірування.

Розкопки в Аньяні були відновлені в 1950 році і продовжуються дотепер. Одночасно з вивченням важливих і вражаючих знахідок, таких, як гробниця Фу Хао, що була виявлена в 1976 році, нове покоління археологів веде ретельну роботу, просіваючи кожну порцію грунту в пошуках дрібних часток, свідків минулого, на площі більше дев’яти квадратних миль у районі Аньяна. Величезна кількість археологічного матеріалу, виявленого в цьому місці розкопок, формує основну базу сучасних знань про епоху Шан.

В археологів виникло запитання: як у XIII столітті до н. е. ця культура бронзового віку могла так стрімко розвинутися. Часткова відповідь на це запитання була отримана, коли в 50-х роках були виявлені два основних місця, культурний шар яких був старший від аньянського і вказував на те, що корені цивілізації Шан лежать дуже глибоко. Одним із археологічних об’єктів стало місто поблизу Чженчжоу в провінції Хенань. У ході широкомасштабних розкопок деякі вчені дійшли висновку, що це був Ао, рання столиця держави Шан. Можна було припускати, що звідси царі перебралися до Аньяна. У деяких місцях була виявлена ще більш давня культура, відома як Ерлітоу. Знахідка в 1976 році того, що могло бути палацом, навернула деяких учених на думку, що це колишнє місто Бо, перша з п’яти столиць Шан, що були відомі з давніх написів.

Використовуючи радіовуглецевий метод датування, археологи визначили, що найбільш ранній шар культури Ерлітоу належить до кінця ІІІ і початку ІІ тисячоліття до н. е., себто на той час, що, відповідно до традиційної хронології, співвідноситься з династією Ся. Початок династії Шан звичайно відносили до більш давнього часу, приблизно до XVII століття до н.е. Почалися дебати – чи не належить ранній період Ерлітоу до династії Ся, найдавнішої із трьох династій бронзового віку, що були описані давніми китайськими авторами? Епоха династії Ся, що, відповідно до свідчень давніх авторів, охоплює період з XXII по XVIII століття до н. е., залишається такою ж загадковою для сучасного дослідника, як і епоха династії Шан для вчених кінця минулого століття. Розмови про те, чи існувала насправді династія Ся, можуть тривати доти, доки письмові свідчення тієї епохи – якщо в епоху Ся існувала писемність – не наберуться в достатній кількості.

При царях династії Шан процвітали металургія, сільське господарство, збройна справа, мистецтво, писемність та інші елементи китайської культури. На той час, коли правителі династії Західна Чжоу в 771 році до н.е. перенесли свою столицю на схід, у Лоян, була вже закладена тверда основа для наступної яскравої фази розвитку китайської цивілізації.

Музика минулого

Випадково знайдений при розкопках предмет дає археологам унікальну можливість зіткнутися з давніми народами. Так, знахідка в гробниці єгипетського фараона Тутанхамона срібної труби і маленької глиняної окарини, розкопаної в похованні майя, стали посередниками між сучасністю й минулим. Мелодії, що повернули ці музичні інструменти до життя, своє чисте звучання пронесли через тисячоліття. Те ж саме чекало і 26 дзвонів, що виявили в 1979 році в гробниці в провінції Хенань, де 2400 років тому був похований якийсь китайський аристократ. Дзвони із зображеними на них драконами – кожен дзвін здатний видавати дві різні ноти – мали написи, що вихваляли їхні музичні можливості. Коли вдаряли молоточками по краях і середній частині дзвонів, вони видавали ніжні звуки, що тішили вухо аристократа.