Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

Коли на Вольфрам була розподілена дівчинка з довгим рудим волоссям, що стояла в компанії Аліни, Лера ледь не захлинулася від ревнощів. 

Після неї на Вольфрам потрапила їх знайома Соня Саймон. Здавалось, вона не дуже цьому зраділа. 

— Валерія Шліман! — пройшла майже вічність, коли, нарешті, підійшла її черга. 

Лера відчувала на собі безліч поглядів і затамувавши подих, наблизилася до Леді Озера. Жінка усміхнулася, поклавши долоню їй на голову. Вона була тією людиною, точніше створінням, яке могло дати відповіді що цікавили Леру. Ленгріна добре пам'ятала її матір та дане їй пророцтво. 

«Вітаю тебе, племіннице Мерліна! — привіталася вона. Лера на мить злякалась, що хтось це почує, але потім зрозуміла, що голос луна лише в її голові. — Бережи тих кого любиш! Пробачай тих кого ненавидиш! Бо ніколи не знаєш як повернеться доля! Можливо, колись ви станете одним цілим!» 

— Вольфрам! — вже у голос промовила Ленгріна, збираючись відпустити Леру. Але рука сама собою опустилась у скриньку і намацала там паличку. Жінка розгублено витягла її та протягнула Лері. Леді Озера не могла зрозуміти — невже сила не передалася у спадок?!

Отримавши заповітну паличку з нефритом, дівчинка поспішила до друзів. Серце колотилося від щастя, тому вона не помічала більш нічого. Послідуюче розподілення її не цікавило. Вона у Вольфрамі! Разом з друзями!

Після неї залишалися ще три людини, по розподіленню яких, заступник директора Ксенія Майроуз закрила папку, і повернулась на своє місце у викладацькому секторі.

— Сьогодні ви стали частиною «Резенфорду». Нехай ваші серця б'ються з ним в унісон. А пам'ять залишає лише кращі моменти! — голос Ленгріни звучав урочисто. — Щодо пам'яті. — усміхнулась вона та продовжила. — У цьому році хотілося згадати історію останніх короля та королеви ельфів! Їх життя було схоже на казку, але з сумним кінцем… 

Лера схвильовано подивилася на озеро. Ленгріна зникла, замість неї з'явилися три дівчини, кожна тримала в руках по музичному інструменту. Лера з захопленням роздивлялася їх старовинні сукні з довгими рукавами. 

Лера не змогла розгледіти де сиділи дівчини. Їх стільці ніби стояли на воді. Тільки зараз до неї дійшло, що перед нею не люди, а духи води, що прийняли людську подобу.